випурхувати
ВИПУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПУРХНУТИ, ну, неш, док.
1. Швидко вилітати звідкись (про птахів, метеликів).
Випурхували з-під ніг куріпки, польові горобці розсипались вбоки сірими грудками, й кружляли в небі, ганяючись один за одним, два круки (Ю. Мушкетик);
Полохкі голуби .. випурхували з гнізд, щойно я з'являвся на гребені яру (В. Дрозд);
Глухо задзвеніли коси в соковитій траві, десь випурхнула з гнізда налякана перепілка (В. Кучер).
2. перен. Швидко, легкою ходою вибігати звідки-небудь, кудись.
Хлоп'ята дружно пірнали в гущавину натовпу і галасливими табунцями випурхували з-під ніг дорослих (Д. Ткач);
Тепер уже випурхне [Парася] з хати, не питаючи мене (Марко Вовчок);
Дівчина легко, як метелик, випурхнула у передпокій (Л. Дмитерко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- випурхувати — випу́рхувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- випурхувати — див. випурхнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- випурхувати — див. бігти; літати Словник синонімів Вусика
- випурхувати — ВИБІГА́ТИ (бігом залишати, покидати яке-небудь приміщення, місце або з'являтися де-небудь), ВИЛІТА́ТИ, ВИХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИСКА́КУВАТИ, ВИСИПА́ТИ, ВИПО́РСКУВАТИ, ВИНО́СИТИСЯ, ВИМИКА́ТИСЯ рідко, ВИХВА́ЧУВАТИСЯ розм., ВИКО́ЧУВАТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
- випурхувати — ВИПУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПУРХНУТИ, ну, неш, док. 1. Швидко вилітати звідкись (про птахів, метеликів). Глухо задзвеніли коси в соковитій траві, десь випурхнула з гнізда налякана перепілка (Кучер, Полтавка, 1950, 107). 2. перен. Словник української мови в 11 томах