1. Словник української мови в 11 томах

випурхувати

ВИПУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПУРХНУТИ, ну, неш, док.

1. Швидко вилітати звідкись (про птахів, метеликів).

Глухо задзвеніли коси в соковитій траві, десь випурхнула з гнізда налякана перепілка (Кучер, Полтавка, 1950, 107).

2. перен. Швидко, легкою ходою вибігати звідки-небудь, кудись.

Хлоп’ята дружно пірнали в гущавину натовпу і галасливими табунцями випурхували з-під ніг дорослих (Ткач, Плем’я.., 1961, 11);

А тепер уже випурхне [Парася] з хати, не питаючи мене (Вовчок, І, 1955, 279);

Дівчина легко, як метелик, випурхнула у передпокій. (Дмит., Наречена, 1959, 222).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. випурхувати — випу́рхувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. випурхувати — див. випурхнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. випурхувати — ВИПУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПУРХНУТИ, ну, неш, док. 1. Швидко вилітати звідкись (про птахів, метеликів). Випурхували з-під ніг куріпки, польові горобці розсипались вбоки сірими грудками, й кружляли в небі, ганяючись один за одним, два круки (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. випурхувати — див. бігти; літати Словник синонімів Вусика
  5. випурхувати — ВИБІГА́ТИ (бігом залишати, покидати яке-небудь приміщення, місце або з'являтися де-небудь), ВИЛІТА́ТИ, ВИХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИСКА́КУВАТИ, ВИСИПА́ТИ, ВИПО́РСКУВАТИ, ВИНО́СИТИСЯ, ВИМИКА́ТИСЯ рідко, ВИХВА́ЧУВАТИСЯ розм., ВИКО́ЧУВАТИСЯ розм. Словник синонімів української мови