1. Словник української мови у 20 томах

вируючий

ВИРУ́ЮЧИЙ, а, е.

Який вирує.

Яків поспішав, і чим ближче підходив до мосту, тим чіткішим ставав шум вируючої води (А. Шиян);

Слідом за старшим братом Микола ще підлітком пішов на завод, уперше крізь синь окулярів, крізь вічко братової печі побачив вируючий, як у надрах сонця, вогонь! (О. Гончар);

Ми пливемо на хисткому кораблику материнської планети вируючим потоком буття до океану таємниці (О. Бердник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вируючий — виру́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. вируючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до вирувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вируючий — БУРХЛИ́ВИЙ (про море, потік, річку і т. ін.), БУ́РНИЙ рідше, БУРЛИ́ВИЙ, БУРЕ́МНИЙ рідше, БУ́ЙНИЙ поет., ЗБУ́РЕНИЙ, РОЗБУ́РХАНИЙ, РОЗБУШО́ВАНИЙ рідше, РОЗБУЯ́ЛИЙ рідше, ЗБУНТО́ВАНИЙ підсил. поет. Словник синонімів української мови
  4. вируючий — ВИРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до вирува́ти. Яків поспішав, і чим ближче підходив до мосту, тим чіткішим ставав шум вируючої води (Шиян, Гроза.., 1956, 283); Оратор, втягши голову в плечі, спідлоба поглядав у вируючий зал (Гончар, Таврія.., 1957, 476). Словник української мови в 11 томах