вирячуватися

ВИРЯ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, рідше ВИРЯЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́РЯЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.

1. Широко розплющуватися (про очі).

Брови насупились, очі вирячились, – трохи він [становий] ними вогню не креше (Панас Мирний);

Очі полізли на лоба, вирячилися.., але зусиллям волі Пампушка примусив себе проковтнути нелюдський наїдок (О. Ільченко).

2. Широко розплющувати (очі).

– Не я, не я, чого вирячаєтеся. Я спав. Нехай он Пилип скаже. Пилип мовчав, мовчали й інші рибалки. Бо ж і справді не знали, хто вбив отамана (Ю. Мушкетик);

Я вирячився; уста мої розкрилися, як у глухонімого (Л. Яновська);

– Не радився!! – вирячився Бубон. – Як же можна брати на себе таку річ? (В. Земляк);

// на кого – що. Широко розплющивши очі, дивитися на кого-, що-небудь.

[Ліза:] Чого ти на мене вирячився! Давно бачив? (І. Кочерга);

Староста вирячився на Удовенка своїми косими, набряклими від злості очима (Д. Бедзик).