1. Словник української мови у 20 томах

виселяти

ВИСЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́СЕЛИТИ, лю, лиш, док., кого, що.

Примушувати кого-небудь залишити своє місце проживання (житло, населений пункт, певну місцевість).

Уранці жахлива новина: нашу родину виселяють із села (О. Ковінька);

– Це Коцюбенко підвів під мене підступ! – сказав о. Артемій і постановив виселити Коцюбенка з села (І. Нечуй-Левицький);

– Через твій дурний розум пан може виселити з лісу і Морозенків, і діда Дуная, і Гончара, і всіх лісовиків (М. Стельмах);

// Переводити, переселяти з одного місця проживання в інше.

Під час німецької окупації нашу родину виселили на хутір, у напіврозвалену хатину діда Василя (з мемуарної літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виселяти — виселя́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. виселяти — -яю, -яєш, недок., виселити, -лю, -лиш, док., перех. Примушувати кого-небудь залишити своє місце проживання (житло, населений пункт, певну місцевість). || Переводити, переселяти з одного місця проживання в інше. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. виселяти — ВИСЕЛЯ́ТИ (примушувати кого-небудь залишити своє місце проживання — житло, населений пункт, місцевість), ЗСЕЛЯ́ТИ розм. рідко, ВИДВОРЯ́ТИ заст. — Док.: ви́селити, зсели́ти, ви́дворити. Постановив (о. Артемій) виселити Коцюбенка з села (І. Словник синонімів української мови
  4. виселяти — Виселя́ти, -ля́ю, -ля́єш; ви́селити, ви́селю, -лиш кого звідки Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. виселяти — ВИСЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́СЕЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Примушувати кого-небудь залишити своє місце проживання (житло, населений пункт, певну місцевість). Словник української мови в 11 томах
  6. виселяти — Виселя́ти, -ля́ю, -єш сов. в. виселити, -лю, -лиш, гл. Выселять, выселить. Із неволі на родющу любу землю виселяє. К. Псал. 150. Словник української мови Грінченка