вислизати

ВИСЛИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, рідше ВИСЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СЛИЗНУТИ, ну, неш, док.

1. Ковзаючи, випадати, вириватися з чого-небудь, з-під чогось.

Ось і крута кремениста дорога, камінці вислизають з-під ніг, щезають у прірві (І. Муратов);

Держално вислизало з пітних долонь Григорія .. Кушнір ніби відчув його слабкість, потяг пилу енергійніше (В. Дрозд);

З Тимкової долоні вислизнула коса (Григорій Тютюнник).

2. перен. Швидко і непомітно виходити, вибігати звідки-небудь.

Він швидко одягається, кладе в кишеню посвідчення, вислизає з майстерні (М. Стельмах);

Злiзши з стiльця, Зiнь хазяйновито становить його на мiсце i швиденько вислизує з горницi (В. Винниченко);

Вночі їх оточено, але невдало – весь загін встиг вислизнути, тікаючи поодинці на ближчі села (В. Підмогильний);

З затишного дупла вислизнув на полювання тхір (О. Донченко);

// Швидко і спритно вириватися, звільнятися від кого-, чого-небудь або з чогось.

Сава .. пробує обійняти Зою вільною рукою. – Славна росте комусь невісточка! Вигнувшись, дівчина .. вислизає у нього з-під руки і, зашарівшись, злегка б'є механіка кулачком (О. Гончар);

– Мамо, я, мабуть, піду до дівчат, – вислизнула Маруся з материних обіймів (С. Добровольський);

// Спритно уникати чого-небудь або звільнятися, утікати від чогось, позбавлятися кого-, чого-небудь.

Гуляв бандит Чапля з ватагою .. Які тільки засідки не робили на нього, які тенета не розкидали – проривав і вислизав (Ю. Мушкетик);

Слухав-слухав Змій Гаврило Та й говорить: – Добре діло! Молодець ти хоч куди, Завжди вислизнеш з біди! (Л. Первомайський);

Загинули охоронці Сафарбея, тепер він намагався пробратись до тієї таємної хвіртки, щоб вислизнути з цього пекла (В. Малик);

Федір хотів якимось чином вислизнути з цієї солідної компанії, щоб поговорити з Мар'яною (М. Циба);

// Поступово зникати, втрачатися, відходити.

Напруження ослабло, воля його танула, вислизала, як дим, як вода з прорваної греблі (І. Багряний);

Валіде була бліда, .. не могла вхопити віддиху, безпорадно ворушила пальцями, ніби хотіла впіймати, затримати життя, що вислизало, відлітало від неї (П. Загребельний).

◇ Ви́летіти (ви́вітритися, рідше ви́слизнути) / виліта́ти (виві́трюватися, рідше вислиза́ти) з голови́ (з па́м'яті) див. виліта́ти;

(1) Вислиза́ти (рідко виско́взуватися) / ви́слизнути (рідко ви́сковзнутися) з рук (рідко з-під рук) чиїх, кого:

а) (рідко кому) поступово зникати, зменшуватися, втрачатися.

– А ви ж казали, у добрі, у злагоді живе Тодоська! – То воно так... у достатках... а тільки всі бачать, як воно їм у руки пливе, а як воно їм з рук вислизає, того ніхто не вгадає (Дніпрова Чайка);

б) не діставатися кому-небудь; бути невловимим або недосяжним.

Друкарня вислизала з-під рук жандармів, знов і знов оживала – в дев'ятому, в десятому, в дванадцятому роках (В. Близнець);

Радість його побільшується ще й тим, що медаль, яка дісталася Ліні, вислизнула з рук іншого претендента – Лукіїного сина (О. Гончар);

в) (рідко кому) спритно втікати від кого-небудь, рятуючись.

Все висковзувався [Петрусь] нам із рук, як в'юн (І. Франко);

Так, досі йому щастило, вислизав з їхніх [ворожих] рук, не боявся смерті (Д. Бедзик);

[Данило (легко відітхнув):] А скажіть, пане сержанте, коли можна знати, за ким [кого] ви шукаєте? [Вронський:] Я вже сказав – за арештантом [арештанта], що вислизнув з наших рук. Та нічого. Він же не голка, щоб безслідно пропасти (Мирослав Ірчан).