вислизати

ВИСЛИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СЛИЗНУТИ, ну, неш, док.

1. Поковзом, сковзаючи, випадати, вириватися з чого-небудь, з-під чогось.

Ось і крута кремениста дорога, камінці вислизають з-під ніг, щезають у прірві (Мур., Бук. повість, 1959, 184);

Федір незчувся, коли в його клунок вислизнув з рук і посунувся по спині додолу (Мирний, IV, 1955, 224);

З Тимкової долоні вислизнула коса (Тют., Вир, 1964, 473);

// перен. Не триматися (в пам’яті, і т. ін.); зникати.

Слово, оте потрібне, оте єдине певне слово, яким треба б їй рушити вперед свій виступ, вислизнуло з пам’яті (Вільде, Сестри.., 1958, 556).

2. Швидко і непомітно виходити, вибігати звідки-небудь.

Він швидко одягається, кладе в кишеню посвідчення, вислизає з майстерні (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 80);

Казанцев тихенько підвів Олесину голову, взяв шапку й тихо, по-котячи, вислизнув з хати (Н.-Лев., III, 1956, 156);

З затишного дупла вислизнув на полювання тхір (Донч., II, 1956, 7);

// Швидко і спритно вириватися, звільнятися від кого-, чого-небудь або з чогось.

Партизанські групи, безперечно, досвідчені, вони вислизнуть навіть від полку солдатів, сховавшись у хащах, у болотах (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 364);

— Мамо, я, мабуть, піду до дівчат, — вислизнула Маруся з материних обіймів (Добр., Очак. розмир, 1965, 186);

// перен. Спритно виходити зі скрутного становища.

Слухав-слухав Змій Гаврило Та й говорить: — Добре діло! Молодець ти хоч куди, Завжди вислизнеш з біди! (Перв., II, 1958, 521).

◊ Вислиза́ти (ви́слизнути) в’юно́м (вуже́м) — дуже спритно вириватися, звільнятися.

Обминаючи загони й пости Жолкєвського, вужем вислизаючи від його погоні, Лясота прямував на Січ (Ле, Наливайко, 1957, 196);

Де й та сила взялася в невеличкій легкій дівчинці. Вперлася йому [Мусієві] в груди обома руками, напружилась гнучкою лозинкою і вислизнула в’юном (Речм., Весн. грози, 1961, 137).