виснути

ВИ́СНУТИ¹, ну, неш; мин. ч. вис, ла, ло і ви́снув, нула, ло; недок.

1. Перебувати у висячому положенні, висіти на чому-небудь.

І довго виснув ти [годинник] у нас, І вірно дзенькав жаден раз (Я. Щоголів);

Біла нитка павутини висне, Жовті осокори обвива (П. Дорошко);

По деревах вився хміль, на ньому вже закипіли блідо-зеленаві султани, висли вниз (Ю. Мушкетик);

На зап'ястку його лівої руки вис на шворці ліхтарик (Є. Пашковський);

* Образно. Старі найчастіше гомоніли собі, поперехилявшись на тин: сільські новини на тинах виснуть (Б. Харчук);

// Звисати, нахилятися під власною вагою.

Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко);

// Повисати, звисати без руху.

Маруся вже стомилася .. Висла на руках у опришка, як травичка скошена (Г. Хоткевич);

Хай спотикаються ноги, хай безпорадно виснуть обважнілі руки, хай безсило схиляється голова, все одно – вперед! (В. Владко);

Не метнуть йому гранати П'ятижильною рукою, Бо вона смертельно висне, Не підкорена відроду (А. Малишко).

2. Нависати, бути над ким-, чим-небудь.

Висла пітьма німа... (П. Грабовський);

Висло небо чуже наді мною (Я. Шпорта);

В одному місці дорога йшла через потік. Він виривався з-за скелі, що висла над неглибоким проваллям (М. Олійник);

// Триматися в повітрі.

В синьому небі легким мереживом висли пухнасті хмаринки (А. Хижняк);

Зачіплянка нарешті поринає в сон, і висне над нею з просторів неба місяць (О. Гончар).

3. перен., розм. Перебувати на одному місці.

Громада гула, неначе вітер в лісі. Задні лави заколивались і посунули з двору.., вони погнали поперед себе купи дітвори, хлопців та молодиць, котрі висли коло воріт (І. Нечуй-Левицький);

Олексій Федотович .. саме виснув біля телефонної бандури [телефонного апарата] і до прибулих усміхнувся крізь вузький проріз очей (В. Речмедін).

4. перен., розм. Не відходити від кого-небудь, виявляючи увагу, прихильність і т. ін.

Менші діти так і виснуть; вітається з ними батько, беручи їхні лиця в свої змерзлі долоні (В. Барка);

// Чіплятися до кого-небудь, набридати комусь.

– Отепер я в діда в хаті й наймичка, й господиня. Над моєю шиєю не виснутиме хазяйка, не .. гризтиме мене щогодини, – подумала Сиклета (І. Нечуй-Левицький).

ВИ́СНУТИ², ну, неш, док.

Однокр. до вища́ти.

Собака тихо й коротко виснула, звернула вбік і подалась швидше (С. Васильченко);

– Брешете! Всі все брешете! – виснула Катря і закусила край хустки, щоб не закричати (В. Кучер).