виснути

ВИ́СІ́ТИ (про предмети — перебувати у висячому положені, тримаючись на чому-небудь або будучи прикріпленим до чогось, зачепленим за щось), ВИ́СНУТИ, ПРОВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ОБВИСА́ТИ. — Док.: прови́снути, пови́снути, обви́снути. Де-не-де на кілках понад берегом висять неводи (М. Коцюбинський); На гілках абрикосів виснули кетяги гусеничних гнізд (В. Кучер); На середньому вагоні провисало червоне полотнище з білими літерами (П. Панч); Важка сльоза заграла у її чорному оці,.. і повисла на вії (Панас Мирний); Буксирний канат обвис, плиснув у воду, але баржа ще деякий час важко рухалась по річковій течії (О. Донченко).

ВИ́СІ́ТИ (про хмари, туман і т. ін. — триматися в повітрі якийсь час нерухомо або повільно пересуваючись), ЗАВИСА́ТИ, ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВИСА́ТИ. — Док.: зави́снути, пови́снути, зви́снути. Сухий жовтий туман висів у повітрі, заступаючи сонце (З. Тулуб); Купчаться хмари, зависають низько над землею (О. Довженко); Прозора синя запона осінньої імли висне над містом (М. Чабанівський); Ось над лісом хмаркою білий дим повис (Н. Забіла); Під дужим натиском вітру хмари перевертаються вгорі й поволі осідають униз, звисаючи важко над землею (П. Колесник).

ЗВИСА́ТИ (про предмети — висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). — Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку — вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все — вуси, волосся, старий мундир — звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). — Пор. 1. ви́сі́ти.

НАВИСА́ТИ (розміщатися низько над чим-небудь), ЗВИСА́ТИ, ПОВИСА́ТИ, ВИ́СІ́ТИ, ВИ́СНУТИ, НАДВИСА́ТИ розм. — Док.: нави́снути, зви́снути, пови́снути, надви́снути. Йдеш вулицею, і виноград лізе з кожного двору, заходиш на веранду — аж на плечі тобі нависає (О. Гончар); Низька, похмура стеля звисає над самою головою (П. Колесник); Над даллю сірим, мовчазним шатром Повсть неба повисала непрозора (Л. Первомайський); Висло небо чуже наді мною (Я. Шпорта). — Пор. 2. ви́сі́ти.

КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ розм., ГОЛОСИ́ТИ розм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). — Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути (ви́скнути), завища́ти, вере́сну́ти (вере́скну́ти), завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); — Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); — Ануте, хлопці, зв'яжіт їх обоє, зав'яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп'ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал., ФУ́КАТИ діал.; ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГАЛАСА́ТИ діал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИ розм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИ розм., ГАРКОТІ́ТИ підсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИ розм., РИЧА́ТИ розм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ (ПОРОЩИ́ТИ) розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко). — Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́ти підсил. ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти (вере́скну́ти). — Яке право ти маєш зо мною биться? — кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); (Бичок (до Мартина):) Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); (Секлета:) Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? (Голохвостий:) Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите! (М. Старицький); — А цитьте ви! Слухать! — зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П'ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); — Соромно, батьку, — надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); — Годі, хлопці, галайкати! (з газети); — Благословіть колядувати! — одно желіпає Ївга (Панас Мирний); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); — Пильнуй! — волав хтось басом (Н. Рибак); — Стій! — дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: — Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); — Я, — горлопанить (Лупатий), — ваша держава!.. Я — влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. — Не знаєш! — галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); — Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! — лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); — Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? — гукнув сотник біля першого ж двору... — Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... — лементіла дівчина (І. Ле); — Ти знов за своє, — гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: — Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); — Атайді! — ричав здатчик (Г. Хоткевич); — Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? — раптом зойкнула вона (М. Стельмах); — Ой, а що ж там нового? — йойкнув господар. — Адже шальварок я відробив (І. Франко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить (І. Котляревський); — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). — Пор. вигу́кувати.