висотувати

ВИСО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СОТАТИ, аю, аєш, док., що.

1. Мотаючи, витягати з мотка, з клубка (нитку, мотузку і т. ін.); вимотувати (у 1 знач.).

Мишко висотав один кінець дроту з мотка, що висів у нього на плечах (І. Микитенко).

2. Утягувати в себе, поглинати.

За найбільшої посухи, висотуючи вогкість з глибинних ґрунтів, вистоювали зеленими самі очерети (Г. Колісник);

Гриби мають здатність висотувати з ґрунту все, що в ньому накопичилось (з газ.).

3. перен. Забирати що-небудь, позбавляти чогось, виснажувати.

Водій висотував з машини все, на що вона здатна (І. Білик);

Коштів на ремонт приміщення не вистачало – їх висотували судові витрати (з газ.);

Був такий звичай – висотати з арештанта дух протесту (Г. Косинка);

Хто висотав з нього здоровi соки душi, на яких духовних рацiонах доводилось йому жити? (О. Гончар).

◇ Вимо́тувати (висо́тувати) / ви́мотати (ви́сотати) [всі] жи́ли див. вимо́тувати;

(1) Висо́тувати / ви́сотати си́ли (си́лу) з кого – чого, кого – виснажувати, знесилювати кого-, що-небудь.

Зникло свердляче око, що впивалося йому в душу, висотувало з неї сили (Ю. Бедзик);

Але й тяжкий молот неспроможний був висотати молоду силу невгамовного хлопця (А. Іщук);

(2) Висо́тувати (сота́ти) / ви́сотати не́рви з кого і без дод. – виснажувати кого-небудь, спричинюючи знервованість.

Вимагали збільшить плани, Наполігши на резерви... Нащо Лесю критикани, Що сотають тільки нерви?.. (С. Воскрекасенко);

Учительська робота висотує нерви, та й вік уже, мабуть, дається взнаки (з газ.);

Про те, скільки йому крові зіпсували, нервів з нього висотали, зараз і не згадують (В. Кучер).