вистоюватися

ВИСТО́ЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́СТОЯТИСЯ, оїться, док.

1. Стоячи, відпочивати; довго стояти (про коней, овець і т. ін.).

Вівці, вистоявшись за день, ідуть швидко (Сл. Гр.);

Він правив кіньми .. баскими, вороними, що вистоялися в хазяйській стайні без роботи і тепер зміями рвалися з упряжі (В. Речмедін);

Скажи, коню? Чого пирхаєш? .. Чого вихиляєш, пройдисвіт?! Вистоявсь у конюшні! (В. Дрозд).

2. Набувати необхідних якостей, придатності для чого-небудь унаслідок витримування в певних умовах.

Вишнівка .. одразу нагадала гетьману ту, що вистоювалась у високих суліях з тонкими шийками в батьковім домі (Ю. Мушкетик);

– Постав же [цід] на піч, хай вистоїться (Панас Мирний);

Фундамент після заливання повинен вистоятися протягом 30 днів і набути необхідної міцності (з наук.-техн. літ.).

3. Приходити до стану готовності, зрілості (про трави, злаки і т. ін.).

Палило сонце, копи вистоювались, мотався люд по стерні, возили снопи, скиртували (К. Гордієнко);

Трава на луках понад Здвижем вистоялася вже, а жита по той бік битого шляху вже половіють (Ю. Смолич);

– Сіно мокре – не той ще запах, – казав йому молоденький прикордонник, ведучи до командира застави. – Коли вже ляже в копиці, вистоїться – от тоді запах... (М. Малиновська).

4. перен. Набувати певних рис, якостей, розуміння і т. ін.

Я мовчу. Став такий потайний та обережний, що в мені вистоявся якийсь життєвий наряд: ліпше змовчати, ніж сказати (І. Білик);

Те, що поволі вляглося й вистоялося в душі, знову скаламутилось (К. Мотрич).