вихляння
ВИХЛЯ́ННЯ, я, с., розм.
Дія за знач. вихля́ти і вихля́тися.
Прихід Володі він [собака] зустрічав тепер веселим вихлянням хвоста (О. Донченко);
Сірко, не знати чого, враз озлився на свою поведенцію, на оце дратівливе вихляння зеленими потертими сап'янцями перед його носом (Ю. Мушкетик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вихляння — вихля́ння іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
- вихляння — -я, с., розм. Дія за знач. вихляти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вихляння — ВИХЛЯ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. вихля́ти. Прихід Володі він [собака] зустрічав тепер веселим вихлянням хвоста (Донч., III, 1956, 327). Словник української мови в 11 томах