вишкіряти
ВИШКІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, ВИШКІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ШКІРИТИ, рю, риш, док., що, розм.
Розсуваючи губи, розтуляючи рот, пащу, відкривати, показувати зуби.
Пес, прип'ятий біля буди, не встає зі свого леговища, а, побачивши його [комісара], вишкірює зуби (І. Франко);
Акула важко дихає розтуленою пащекою і вишкіряє три ряди зубів (Л. Смілянський);
Вовк озирнувся на нас, сердито вишкірив зуби (О. Копиленко).
◇ (1) Вишкіря́ти (вишкі́рювати, шкі́рити, щи́рити) / ви́шкірити (ви́щирити) зу́би, зневажл.:
а) (до кого і без дод.) сміятися, усміхатися.
На ринку стоїть комедіянтська буда; якісь страшні музики вигравають у ній, страшні бестії вишкірюють зуби з полотен буди, і якась панна воскова гримає в брязкучі тарелі (В. Стефаник);
А Калістрат Пилипович пихкає цигаркою й усміхається... – І чого б я ото зуби шкірив? Он в газетах пишуть, що озимина підгуляла, що шкідник насувається (Остап Вишня);
Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкіряє золоті зуби до Юри (Ю. Смолич);
– Ти чого, підмагачу, зуби шкіриш? – дивується дядько Микола (М. Стельмах);
У Джантемира відлягло від серця: отже, можна спокійно сидіти на Орі до весни, і він із непідробною радістю вищирив свої рідкі жовті зуби (З. Тулуб);
Військо! Лаврентій єхидно вишкірив зуби: яке то військо? Отара овець! (А. Хижняк);
Стиляга удавано здивувався: – Що, важний птах? Може, вихователь який? Тепер уже всі глянули на Миколу, вишкірили зуби, сміються (Ю. Збанацький);
б) робити грізний вигляд.
Ще й, на моє нещастя, прийшла мені на думку та страшна тітка Наталія: так-таки, неначе вона стоїть передо мною та вишкіряє зуби (І. Нечуй-Левицький);
А коли він [прапорщик] блимнув білками і вишкірив зуби, Василько зі страху аж скрикнув (П. Панч);
Юля, щоб не трудити ніг, сіла на дривітню. Андрій люто вишкірив зуби і гримнув, щоб вона встала (Григорій Тютюнник);
в) (на кого і без дод.) злісно накидатися на кого-, що-небудь, виступати проти когось, чогось.
– Дарма що ми мужики, а несправедливої кривди не потерпимо. Петрова відповідь, видно, сподобалася козакові. – Ге, та ти, парубче, вмієш, як я бачу, й зуби вишкіряти, – відповів він уже лагіднішим тоном (М. Старицький);
– Братова часто вишкіряла зуби на невістку, бо вона мало допомагала їй по господарству (з газ.).
Значення в інших словниках
- вишкіряти — вишкіря́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- вишкіряти — Вищиряти, вискіряти, ошкіряти, вискаляти, скалити, шкірити, оскіряти; (зуби) вишкірятися, ошкірятися. Словник синонімів Караванського
- вишкіряти — -яю, -яєш і вишкірювати, -юю, -юєш, недок., вишкірити, -рю, -риш, док., перех., розм. Розсуваючи губи, розтуляючи рот, пащу, відкривати, показувати (зуби). Вишкіряти зуби. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вишкіряти — див. шкірити Словник синонімів Вусика
- вишкіряти — вишкіря́ти (шкі́рити, щи́рити) / ви́шкірити (ви́щирити) зу́би, зневажл. 1. до кого і без додатка. Сміятися. Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкіряє золоті зуби до Юри (Ю. Смолич); — Ти чого, підмагачу, зуби шкіриш? — дивується дядько Микола (М. Фразеологічний словник української мови
- вишкіряти — ВИШКІРЯ́ТИ (про зуби, ікла — розсуваючи губи, розтуляючи рот, пащу, відкривати, показувати), ВИШКІ́РЮВАТИ, ВИЩИРЯ́ТИ, ВИСКА́ЛЮВАТИ, СКА́ЛИТИ рідше, ОЩИРЯ́ТИ рідко, ЩИ́РИТИ, ВИСКАЛЯ́ТИ рідше, ОСКА́ЛЮВАТИ рідше, ОСКАЛЯ́ТИ рідше, ОШКІРЯ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- вишкіряти — Вишкіря́ти, -ря́ю, -ря́єш; ви́шкірити, -рю, -риш; ви́шкір, -кірте = вискіря́ти, ви́скірити Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вишкіряти — ВИШКІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИШКІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ШКІРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Розсуваючи губи, розтуляючи рот, пащу, відкривати, показувати (зуби). Акула важко дихає розтуленою пащекою і вишкіряє три ряди зубів (Сміл. Словник української мови в 11 томах
- вишкіряти — Вишкіря́ти, -ря́ю, -єш сов. в. вишкірити, -рю, -риш, гл. — зуби. Оскаливать, оскалить зубы. Словник української мови Грінченка