виїжджати

ВИЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, ВИЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ВИ́ЇХАТИ, їду, їдеш, док.

1. Їхати, вирушати звідки-небудь, за межі чогось, кудись.

Сідлай коня вороного Та й виїжджай з двору мого (П. Чубинський);

Коли з подвір'я замку виїздив загін кінноти, гетьман стояв біля вікна і тихо та весело сміявся (Іван Ле);

– Ну, виїдемо на три дні, вимиють вулиці, дезактивують .. і знову по гніздах (В. Яворівський);

// Залишати своє місце проживання, переселяючись в інше.

Наш дядько Микита виїздив на поселення кудись аж на Зелений Клин (С. Васильченко);

Чому з України виїжджають талановиті режисери й актори? (з газ.);

// Їхати, вирушати куди-небудь з якоюсь метою.

– Перша партія робітничої молоді виїздить сьогодні .. на жнива (В. Кучер);

Сапіга виїздив часто заготовляти дрова в Диканські ліси (О. Гончар).

2. Їдучи, з'являтися де-небудь, у якомусь місці.

Біля воріт казарми знялась безладна стрілянина. В цей час валка із зброєю виїздила вже на Полтавську вулицю (А. Головко);

Десь за заводом, виїжджаючи на вузькоколійку, свистів паровозик (С. Чорнобривець).

3. Їдучи, підніматися куди-небудь, на щось.

Передні підводи ген на горбок виїжджали (П. Тичина);

Воли виїхали на гору (І. Нечуй-Левицький).

4. на кому – чому, перен., розм. Перекладати на кого-небудь свої обов'язки.

[Аркадій:] Я тут [у лікарні] горів у роботі, день і ніч як віл тягнув. Бочкарьова нічого не розуміла, виїздила на мені (О. Корнійчук);

Передерій зроду-віку мухи не зобидив. На ньому дружно виїжджали бракороби й прогульники, халтурники й окозамилювачі (із журн.).

(1) Виїжджа́ти (ї́здити) в світ – бувати на світських урочистостях, прийняттях і т. ін.

Кім Гі Сун був добрий і давній знайомий родини Сірків. В нього вони здавен-давен зупинялися завжди, виїжджаючи в світ, до міста (І. Багряний);

Подружжя полюбляло виїжджати в світ напередодні новорічних свят (з газ.).

◇ (2) Виїжджа́ти / ви́їхати на чужі́й спи́ні (на пле́ча́х чиїх, кого), несхв. – користуватися результатами чиєї-небудь праці, перекладаючи на когось свої обов'язки.

[Федора:] Цілу весну ніжилась, наче пані, а тепер хочеш на чужій спині виїжджати... (М. Зарудний);

– Виявилось, коли ми перевірили роботу Званова, що ударник з нього липовий. На роботі він намагається виїхати на плечах товаришів (О. Донченко);

(3) Ви́їхати впере́д нога́ми [з ха́ти] – померти, загинути.

– Про те, щоб зовсім кинути полювати, Олексі Івановичу і на думку не спадало... – Хоч на горличку, хоч на горобця... Аж поки вперед ногами з хати не виїду, рушниці не кину! – твердо заявив Олекса Іванович (Остап Вишня).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виїжджати — виїжджа́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. виїжджати — ВИЇЗДИТИ, вирушати, рушати, виряджатися, виступати, відправлятися; (куди) їхати; (на поселення) переселятися. Словник синонімів Караванського
  3. виїжджати — [виейіжgатие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
  4. виїжджати — -аю, -аєш і виїздити, виїжджу, виїздиш, недок., виїхати, виїду, виїдеш, док. 1》 Їхати, відправлятися звідки-небудь, за межі чогось, кудись. || Залишати своє місце проживання, переселяючись в інше. 2》 Їдучи, з'являтися де-небудь, у якомусь місці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. виїжджати — виїжджа́ти на чужі́й спи́ні, несхв. Користуватися наслідками чиєїсь праці. (Федора:) Цілу весну ніжилась, наче пані, а тепер хочеш на чужій спині виїжджати... (М. Зарудний). Фразеологічний словник української мови
  6. виїжджати — ВИБУВА́ТИ (звільнятись із посади, іти з установи, вирушаючи звідкілясь, переставати там жити, перебувати), ЗАЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, ВИХО́ДИТИ, ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ. — Док.: ви́бути, зали́ши́ти, поки́нути, ви́йти, ви́їхати. Словник синонімів української мови
  7. виїжджати — Виїжджа́ти, -жджа́ю, -жджа́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. виїжджати — ВИЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і ВИЇЗДИ́ТИ, виїжджу́, виїзди́ш, недок., ВИ́ЇХАТИ, ви́їду, ви́їдеш, док. 1. Їхати, відправлятися звідки-небудь, за межі чогось, кудись. Сідлай коня вороного, Та й виїжджай з двору мого (Чуб. Словник української мови в 11 томах