вкидати

ВКИДА́ТИ (УКИДА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВКИ́НУТИ (УКИ́НУТИ), ну, неш, док., кого, що, у що.

1. Кидати в середину чого-небудь.

У великому довгому покої лежала висока купа кукурудзи, коло якої двоє робітників вибирали більші качани й вкидали до другого, меншого покою (Н. Кобринська);

У поштову скриньку щодня вкидають якусь макулатуру (Л. Костенко);

– Підіть, дівчата, та вкиньте цьому паничеві в віз оці гарбузи, .. – сказала Онися (І. Нечуй-Левицький);

Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв);

// Насипати, наливати що-небудь у посудину.

Горпина .. укинула у миску борщу, подала старому (Панас Мирний);

Гнат – то води вкине у діжку, то дров унесе до хати, то так у чому допоможе Насті (М. Коцюбинський);

* Образно. І ви в свій вірш – як в борщик-нещадим вкидали з зеленню ще й трохи моху... (П. Тичина).

2. Поміщати, віддавати когось куди-небудь проти його волі.

– Ну ж бо! – спиняла вона дитину.., – не пустуй, бо занесу зараз у яр, вкину до розбійників... (Марко Вовчок);

– Думаєш, обдуриш? Продаси нас у неволю, в панські пазурі вкинеш? Ні, братику: не віддамося! (З. Тулуб);

// Саджати до тюрми; ув'язнювати.

А сильні, чуючи загин, Удвоє батоги сплітали – І в плісняву холодних стін Голодних в'язнів укидали (М. Рильський);

[Олеся:] Хто кинувся обороняти своє добро, того велено було у кайдани забити та в куну [до в'язниці] вкинути (М. Кропивницький);

До камери вкинули нову людину (І. Багряний).

3. розм. Додавати що-небудь до чогось.

– Мені здається, якби ще сюди [в шитво] вкинути синього, а сюди зеленого, то тоді б саме добре було... (Панас Мирний);

// Уставляти в чию-небудь розмову свої слова, зауваження.

– В Чолбасах, кажуть, знову якась комісія з'явилася, – вкинув Валерик насмішливо (О. Гончар).

4. розм. Вкладати що-небудь кудись із певною метою (перев. про кошти, гроші).

Нацбанк кілька днів не втручався в ситуацію, аби не вкидати додатково грошову масу і не провокувати інфляцію (з газ.).

(1) Вкида́ти в переля́к кого – спричинювати, викликати у кого-небудь почуття страху, боязні; лякати.

Срібні чернігівські сурми стрясали повітря в далеких і близьких краях, чернігівські вої вкидали в переляк блискучими щитами половців та ляхів, чудь і мерю й своїх кровних братів полян та древлян (Ю. Мушкетик);

(2) Вкида́ти у ві́дчай (у ро́зпач) кого – викликати чим-небудь у когось відчуття сильного душевного болю, безвиході.

Не хоче [Людмила] після відмови, бодай випадково, зустрічатися з ним. І це вкидало Павла у відчай (А. Головко);

Ніщо так не знесилює жінку, ніщо не вкидає в глибший розпач, ніж брак уваги до неї. Їй потрібні ласкаві слова, запобігання, залицяння, повага, пошана (П. Загребельний).

◇ (3) Вки́нути в рот – з'їсти або випити що-небудь (перев. похапцем).

Кайдаш устав, приказав до чарки кілька слів і швидко вкинув у рот горілку (І. Нечуй-Левицький);

І працювала ж, не розгинаючись, – бо п'ятеро ж у неї, і всім давай, і всім треба настачити – тому штанці,.. а найперше, щоб усім було що в рот укинути (В. Речмедін);

(4) Вки́нути фука́, заст. – надурити, ошукати кого-небудь.

На рід надія не яка: поки в коморі єсть і в скрині, лестун потреться в сій хатині.., вкинувши фука (Сл. Гр.);

Вси́пати (ки́нути, вки́нути і т. ін.) при́ску за очку́р (за па́зуху) див. всипа́ти¹;

Вста́вити (вки́нути) / вставля́ти (вкида́ти) сло́во (ре́пліку, слівце́ і т. ін.) див. вставля́ти¹;

Втовкти́ (втовкма́чити, втелю́щити, вки́нути) / втовкма́чувати в го́лову (в довбе́шку, в макі́тру) див. втовкти́1;

Ки́дати (вкида́ти) / ки́нути (вки́нути) в жар (рідко в пал) див. ки́дати;

Ки́дати / ки́нути (вки́нути) ґе́дзя (ґе́дза, ґе́дзика) див. ки́дати.