внуччин
ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е.
1. Належний онуці.
– Не дам! То не моє, то внуччине (М. Коцюбинський).
2. Стос. до онуки.
Внуччин чоловік міг би скопати город чи полагодити кран (із журн.);
Онуччине весілля.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- внуччин — вну́ччин прикметник рідко Орфографічний словник української мови
- внуччин — (онуччин, рідко унуччин), -а, -е. Належний онуці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- внуччин — Вну́ччин, -на, -не; -ні, -них Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- внуччин — ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. Належний онуці. — Не дам! То не моє, то внуччине (Коцюб., І, 1955, 94). Словник української мови в 11 томах