1. Словник української мови в 11 томах

внуччин

ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. Належний онуці.

— Не дам! То не моє, то внуччине (Коцюб., І, 1955, 94).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. внуччин — вну́ччин прикметник рідко Орфографічний словник української мови
  2. внуччин — (онуччин, рідко унуччин), -а, -е. Належний онуці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. внуччин — ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. 1. Належний онуці. – Не дам! То не моє, то внуччине (М. Коцюбинський). 2. Стос. до онуки. Внуччин чоловік міг би скопати город чи полагодити кран (із журн.); Онуччине весілля. Словник української мови у 20 томах
  4. внуччин — Вну́ччин, -на, -не; -ні, -них Правописний словник Голоскевича (1929 р.)