возик

ВО́ЗИК, а, ч.

1. Зменш. до віз 1.

Того ж дня виїхав возик з міста у Кармелеве село і повіз туди додому його сім'ю (Марко Вовчок);

Я їхав .. на драбинчастому возику, запряженому якоюсь гострозадою й гостроголовою конячинкою з коротенькими лахматими ніжками й великим черевом, що робило її дуже схожою на мишу (В. Винниченко);

Антон попросив у кума невеликого, на одного коня, возика й почав накладати гній (С. Чорнобривець);

Удосвіта Василь Сороколіт взяв у свого супряги парокінного возика, вкинув до нього лист старої жерсті і вирушив з Криничан (Є. Доломан).

2. Те саме, що візо́к 4.

Нагнав жінку якусь на дорозі – везла з дівчинкою возик з мішком од млина (А. Головко);

Дівчина штовхала перед себе дитячий возик, на якому сиділа її хвора мама (Ю. Яновський);

Товстий дядечко, наче на корчмаря схожий, штовхає поперед себе возика (Ю. Логвин).