ворохобити
ВОРОХО́БИТИ, блю, биш; мн. ворохо́блять; недок., розм.
1. що і без дод. Те саме, що воруши́ти 1, 4.
Суворий, посмикуючи борідку, ворохобив у пам'яті накопичений досвід (Олесь Досвітній);
* Образно. Мабуть, накликана смерть – щось хиже, безжальне, таке, що ворохобить навколо повiтря i темряву (Р. Андріяшик).
2. кого, що. Те саме, що бунтува́ти.
І зачали оскаржати [звинувачувати] Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він Христос Цар (Біблія. Пер. І. Огієнка);
І як на вічах не раз велелюдних буває, коли там Заколот несамовитий повстане і чернь ворохобить, – Вже головешки летять і каміння, поблискує зброя (М. Зеров);
Між ними прокинулась неприязнь і ворохобила тайком тут і там молоду, напівдику кров (О. Кобилянська).
Значення в інших словниках
- ворохобити — Ворохобити: — бунтувати [3] Словник з творів Івана Франка
- ворохобити — ворохо́бити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- ворохобити — -блю, -биш; мн. ворохоблять; недок., перех. і неперех. розм. 1》 Те саме, що ворушити 1), 3). 2》 Те саме, що бунтувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ворохобити — ворохобити турбувати, збуджувати (ср, ст): Не хочеться людей ворохобити, нащо їм клопоту завдавати (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- ворохобити — БУНТУВА́ТИ (піднімати бунт, брати участь у бунті), БУНТУВА́ТИСЯ, ЗБУ́РЮВАТИСЯ, ВОРОХО́БИТИ розм. рідше, ВОРОХО́БИТИСЯ розм. рідко. — Док.: збунтува́ти, збунтува́тися, збу́ритися, зворохо́битися. — В Італії починається повстання проти австрійського ярма. Словник синонімів української мови
- ворохобити — ВОРОХО́БИТИ, блю, биш; мн. ворохо́блять; недок., перех. і неперех. розм. 1. Те саме, що воруши́ти 1, 3. Суворий, посмикуючи борідку, ворохобив у пам’яті. накопичений досвід (Досв., Вибр., 1959, 252). 2. Те саме, що бунтува́ти. Словник української мови в 11 томах
- ворохобити — Ворохобити, -блю, -биш гл. Бунтовать, возставать. Желех. Словник української мови Грінченка