ворітний
ВОРІ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до воро́та.
Прив'язавши коней віжками до ворітного стовпа, в хату ввійшов і Настевич (Ф. Бурлака);
Станковий кулемет почав бити з ворітної протулини (В. Барка);
У 1972–1973 роках було визначено давній рівень проїзду, вирахувано первісні висоти арок, уточнено розміри і конструкцію валів та ворітної вежі, місце і план надбрамного храму (з наук. літ.);
Руїни воріт на малюнках мають дві стіни, ворітні арки, вал і залишки надбрамної церкви (з наук.-попул. літ.).
2. у знач. ім. ворі́тна, ної, ж.; ворі́тне, ного, с. Викуп, який бере на весіллі з нареченого брат молодої; вирва (див. ви́рва² 1).
Ворітну хлопці з вулиці молодої брали біля воріт її хати (з наук.-попул. літ.);
На шляху весільного поїзда родичі молодої влаштовували перейму, вимагаючи викуп за молоду. Такі дії повторювалися біля воріт нареченої (ворітне), в сінях, де молоду охороняли дружки (із журн.).
Значення в інших словниках
- ворітний — ворі́тний прикметник Орфографічний словник української мови
- ворітний — -а, -е. Прикм. до ворота. Ворітна вена — велика кровоносна судина, що несе кров з усього шлунково-кишкового тракту у ворота печінки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ворітний — Ворі́тний, -на, -не і ворі́тній, -ня, -нє Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- ворітний — ВОРІ́ТНИЙ, а, е. Прикм. до воро́та. Прив’язавши коней віжками до ворітного стовпа, в хату ввійшов і Настевич (Бурл., М. Гонта, 1959, 262); Ворітна хвіртка. ◊ Ворі́тна ве́на — велика кровоносна судина, що несе кров з усього шлунково-кишкового тракту у ворота печінки. Словник української мови в 11 томах
- ворітний — Ворітний, -а, -е Воротный. ворітний могорич. Обрядовое угощеніе, даваемое мѣстнымъ парнямъ за пропускъ въ ворота невѣсты поѣзда жениха. Мил. 122. Словник української мови Грінченка