впроваджувати

ВПРОВА́ДЖУВАТИ (УПРОВА́ДЖУВАТИ), ую, уєш, недок., ВПРОВА́ДИТИ (УПРОВА́ДИТИ), джу, диш, док.

1. кого, що до чого, у що. Уводити когось куди-небудь.

Поки ревнивець вартує коло дверей, жінка впроваджує до себе коханця через горище (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);

Женя привітала батька весело, впровадила до своїх покоїв (І. Франко);

Усього мого вiйська я в город не впроваджу, лиш два полки (Б. Лепкий);

Він рвучко схопив його за лікоть і не впровадив, а просто втягнув у свій кабінет (Н. Рибак);

// перен. Втягати в що-небудь.

Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в війну, І ганьбою до всіх надута, Походить більш на сатану (І. Котляревський);

// перен. Надавати певного стану.

То [читання] мене впроваджує в сатиричний настрій (Леся Українка);

Щоб впровадити її в поновний гумор, я впевняю її, що герб Обринських .. при її розстроєнні блідне (О. Кобилянська).

2. що і без прям. дод. Уводити що-небудь у дію, у практику і т. ін.

Він з бригадою .. впроваджує механізоване доїння (І. Волошин);

Сотник одержав вказівку повертатись додому, до своєї Золотарівки, й упроваджувати в життя нові закони (М. Циба);

Поки що ж дими димлять у реальності, а фільтри існують у мріях ентузіастів. Микола вважає, легше винайти, аніж впровадити (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me