вуйків

ВУ́ЙКІВ, кова, кове, діал.

Прикм. до ву́йко.

Саме в цій хвилі розлягся вимушений сміх її, а з ним злилося і вуйкове добродушне, широке “ге-ге-ге!” (О. Кобилянська);

Юстиніанові хочеться особливо сьогодні засміятись при погляді на зарозуміле, нерухоме в своїй “неземській величі” вуйкове обличчя (Н. Королева);

// Який належить вуйкові.

Вуйкова хата знаходиться на правому схилі (У. Самчук);

“А пшениця ж наша, – подумав Лесь, – іще в полі .. Значить, сьогодні ще треба встигнути до вуйкової стодоли завезти, поки зовсім не зіпсувалась погода” (І. Нижник).