вурчати

ВУРЧА́ТИ (УРЧА́ТИ), чу́, чи́ш, недок.

Те саме, що вуркота́ти.

То пропаде вода між камінням і вурчить десь в глибині, то знов вискочить і миє пласке каміння (Г. Хоткевич);

Ішли радісні, хоч і вурчало в шлункові (А. Головко);

Хлопцеві незручно було лежати, подушка заважала вільно дихати і він урчав (Я. Гримайло);

Десь за годину я знову був у дорозі. Монотонно вурчав мотор (Ю. Збанацький);

Песик і далі вурчав неприязно, ладен от-от загавкати (В. Дарда);

* Образно. Черемош, як приборканий звір, ледве чутно урчав під ногами (І. Муратов).