відбивати

ВІДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБИ́ТИ, відіб'ю́, віді́б'є́ш; мин. ч. відби́в, би́ла, ло; наказ. сп. відби́й; док.

1. що. Ударами відокремлювати частину від цілого.

Майка відбивала іноді молотком від якоїсь скелі шматочок каменю й ховала собі в рюкзак (О. Донченко);

Улас .. найгрубшу гілляку за одним ударом відбивав від пня (У. Самчук);

Староста взяв палицю, відбив роги з бика і подав дівчині у руки (А. Калин);

Снаряд гахнув в усипальницю на польському цвинтарі та й відбив голову в мармурової статуї (М. Малиновська);

// що. Ударами відокремлювати що-небудь прикріплене, прибите; відкривати.

Зачинили лавку і стали відбивати ящики (Г. Квітка-Основ'яненко);

Злодій відбиває колодку... Василь схопив злодія за руки... (М. Коцюбинський);

Він одбив барильце (І. Нечуй-Левицький);

– Час і залізо переїдає, сину, – відповів батько і відбив молотком скобля, щоб віддати цепок ковалеві для переробки (В. Малик);

// чим, безос. Віддаляти кого-, що-небудь від певного місця.

– То, видно, його [човна] дощем відбило, – промовив Карпо (Панас Мирний).

2. перев. док., що. Ударами пошкодити що-небудь в організмі.

[Їдець:] Ой! Йой! (Хапає ротом повітря). Відбив мені... Ой! Легені!.. Нічим дихати (А. Шиян).

3. що. Відкидати зустрічним ударом (м'яч, шаблю і т. ін.).

[Молодиці й дівчата:] Ой, коли б ми, нещасливі, Зозулині крила мали, То б ми з вами, козаками, День і ніч літали; .. Гострі стріли татарськії На татар одбивали (І. Нечуй-Левицький);

І, шаблю відбивши, в лікоть Пшесмицького ранив (П. Тичина);

// кого, що. Успішно протидіяти наступові супротивника, боєм примушувати його відступити.

Слава тому, хто в бою за Вітчизну відбиває навалу залізну там, на фронтах (В. Сосюра);

Бійці піднялися і йшли у вогонь і атаку ворожу відбили (С. Голованівський).

4. кого, що. Відбирати кого-, що-небудь, повертати назад силою, боєм.

Як з Гонтою ми одбивали Умань, я пішов навідаться до своїх (О. Стороженко);

– В чистім полі на татар будем полювати, своїх людей з неволі будем одбивати! (І. Нечуй-Левицький);

Дід похвалив Чіпку за те, що не побоявся вовка, одбив ягнятко (Панас Мирний);

Всі ті втрати можна було якось відбити (Б. Лепкий);

Його шалені кіннотники .. вирішили вмерти, а відбити командира (Ю. Яновський).

5. кого, розм. Переманювати когось до себе.

– Це благочинна одбиває од мене наймичок (І. Нечуй-Левицький);

Парасці заманулося переманити усіх сусід [сусідів] до себе, відбити усіх людей від Якова (Панас Мирний);

// Викликати в когось кохання до себе, заставляючи розлюбити іншого.

– Нас б'ють поодинці, у нас дівчат одбивають, а ми будемо мовчати? (С. Васильченко);

[Лукерія Степанівна:] Вже ніхто ні вас від мене, ні мене від вас не відіб'є (М. Кропивницький);

Вони [дівчата] бояться, щоб я у них якого жениха не відбила (І. Франко);

// Відвертати когось від кого-небудь.

Маргарита знов забастувала писати мені .. Взагалі сім'я дуже одбиває людей від їх давніх друзів (Леся Українка).

6. кого, перен. Відмовляти, відраджувати кого-небудь від певної дії, вчинку.

Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці, а взяв собі хазяйську дочку (Панас Мирний);

[Ганна:] А не хочеш допомогти, то хоч не відбивай нікого від роботи (З. Мороз);

// що. Позбавляти бажання робити щось.

Ми самі часом відбиваємо бажання у глядача відвідувати наші вистави, показуючи йому не тільки сирий спектакль, але й пусту п'єску (з наук. літ.);

// кого. Відвертати (у 5 знач.).

Інша праця .. затамувала б мій розвиток, відбиваючи мене від читання (Леся Українка).

7. що. Ударами, дзвоном позначати час (про годинник).

Годинник раз за разом одбивав все пізнішу добу (С. Васильченко);

Дзвін мелодійно відбивав чверті годин (В. Собко);

Дзиґарі на першому поверсі у вестибюлі непоквапно відбили вісім ударів (Ю. Смолич);

// розм. Повідомляти, передавати за допомогою телеграфного зв'язку.

Панкевич відбив телеграму до Києва (Ю. Хорунжий).

8. що, перен., розм. Чітко й уривчасто вимовляти слова, речення та ін.

Дарка співала, .. відбиваючи кожне слово (Леся Українка).

9. що, кул. Сікти, розм'якшувати м'ясо, б'ючи чим-небудь.

Очищене від сухожиль м'ясо нарізують тонкими шматочками, злегка відбивають сікачем (з наук.-попул. літ.).

10. що, фіз. Відкидати у зворотному напрямку (світло, радіохвилі і т. ін.).

Ми планети бачимо лише тому, що вони відбивають проміння Сонця, яке падає на них (з навч. літ.);

// чим. Віддавати якимсь кольором.

Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі (Леся Українка);

// кого, що. Віддзеркалювати кого-, що-небудь на гладкій поверхні.

Ставок, наче дзеркало, відбивав у своїх тихих водах усю гору з слободою (Панас Мирний);

Дніпро зітхає, як живий, Огонь рибальський одбиває На тому боці (М. Рильський);

Пришерхла земля, взявшись морозцем, тихо відбивала зорі в свічадах примерзлих калюж і калюжок (І. Багряний).

11. що. Відлунювати якийсь звук.

Все співало, кричало, а гори двадцятиголосною луною одбивали тріскотню ракет і бомб (М. Коцюбинський);

Височезні стіни соснового бору швидко відбивали гуркіт коліс і кованого кроку сотні коней (Л. Смілянський);

Вітер підхопив той регіт і вдарив ним об якусь невидиму стіну. А стіна відбила його і знову послала до Марини: “Ха-ха-ха!” (Микита Чернявський).

12. що. Залишати на чому-небудь слід від чогось.

Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід (М. Рильський);

// розм. Проводити межу під час обміру; відмірювати.

Прийшовши на свою сіножать, Григорій наламав вільхових гілок і відбив межу, щоб не вкоситися в сусідське (О. Десняк).

13. що, полігр. Робити відбитки.

Титри я віддав до друкарні кінофабрики, мені їх набрали зараз же, відбили (Ю. Яновський);

Він наказав друкареві відбити триста примірників номера (В. Дрозд).

14. що, перен. Виражати чиї-небудь внутрішні якості або властивості.

Він [почерк] так одбиває твою вдачу! (Леся Українка);

Лікар посміхнувся приємною теплою посмішкою, що відбивала його душевну врівноваженість і певність своїх сил (Д. Бедзик);

// Відображати, виражати.

Категорія “продуктивні сили” відбиває відносини між людиною і природою (з наук. літ.);

Запорізька Січ відбивала прагнення українського народу визволитися від іноземних поневолювачів (з наук. літ.);

Діалекти можуть відбивати особливості племінних мов (з наук. літ.).

15. що. Відтворювати, зображати, втілювати в образах життя, ідеї і т. ін.

“Словник української мови” П. Білецького-Носенка відбиває українську мову першої половини XIX ст. (з наук.-попул. літ.).

16. Різко штовхати під час пострілу; віддавати (про вогнепальну зброю).

Ця рушниця відбиває сильно.

Вибива́ти (відбива́ти, руба́ти) крок див. вибива́ти;

Вибива́ти (відбива́ти) такт див. вибива́ти.

◇ (1) Відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому:

а) позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу.

[Галя:] Я, каже, вивчу як слід якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... (Панас Мирний);

– Голову мені рубайте, не виноград... не відбирайте від мене хліба... (М. Коцюбинський);

І не криється баба [знахарка]: тільки зачепи – вона тобі повну торбу розкаже, аби підхвалили. Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліба [хліб] одіб'ємо – нащо все порозказували?” (Дніпрова Чайка);

– На кого ж ви вчились? – Теж на вчителя! Мало не перебив ваш хліб, – білозубо засміявся Марко (М. Стельмах);

б) перехоплювати чию-небудь роботу, чиїсь обов'язки, завдання і т. ін.

Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був, однак, щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед. – Хоч і відбивають наш хліб, але ж зате в Прагу встигнуть, – втішав він своїх “вовків” (О. Гончар);

(2) Відбива́ти / відби́ти охо́ту – перешкоджати виявленню інтересу до чого-небудь (роботи, розваг і т. ін.); викликати небажання робити, здійснювати і т. ін. що-небудь.

Боялися ми: що, як піде робота нанівець? Що, як не вийде в нас нічого? Розхолодило б це наших хлопців, одбило б охоту (О. Донченко);

Саме це [розмова з Русевичем] й спонукало тоді Каргата замкнутися в собі, враз відбило охоту ділитися своїми планами з головним інженером (Ю. Шовкопляс);

(3) Відби́ло ба́ки (па́м'ять), безос., кому, фам. – хто-небудь забув про когось, щось.

Доживеш ти до сімдесяти годочків, ніякий чорт і не згадає про тебе, ніби ти їм і не батько, хоча б один сучий син навинувся чи телеграму вдарив! Навіть Оксані баки одбило (І. Драч);

(4) Відби́ти / відбива́ти від до́му кого – відохотити кого-небудь бувати вдома або від виконання своїх домашніх, сімейних справ.

– А вам заздро на мого чоловіка? – вмішається Галя. – Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки – чужу жінку зовсім від дому одбив! (Панас Мирний);

(5) Відби́ти (надсади́ти) бе́бехи (печінки́) кому, грубо – дуже побити кого-небудь.

– А такий гладкий і завзятий [січовик], – знов почав Щука, – що насилу десять чоловік його подужали; деяким таки добре надсадив бебехи... (О. Стороженко);

[Іван:] Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив... (М. Кропивницький);

– Одбилися від ватаги, – гунявить шаландьор [човняр] із проваленим носом, – а тобі печінки відіб'ємо, чортів баклажан, щоб знав морську дисципліну (Ю. Яновський);

(6) Відби́ти па́мороки (по́мки, тя́мки):

а) (кому і без дод.) позбавити кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось.

[Бичок:] Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть, що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб'є!.. (М. Кропивницький);

б) (кому, у кого) хто-небудь втратив здатність нормально мислити або сприймати щось.

Зайшов я вже далеченько, бо мені неначе памороки одбило; але сльози перестали литись. Я став та й роздивляюсь, куди це я зайшов (І. Нечуй-Левицький);

Мені відбило тямки. Певне, те саме було і з Жабі. Ми щось мололи поручикові чи, мабуть, потакували на те, що він нам торочив (Олесь Досвітній);

– А ви мене послухайте, начальники дорогі. Не дивіться, що я баба немічна, у мене ще помки не відбило (Ю. Бедзик);

(7) Хри́пи відби́ти кому – дуже побити кого-небудь, пошкодивши легені.

[Соцький:] Інший чоловік б'є-б'є жінку, хрипи їй одіб'є, в'язи зверне (М. Кропивницький);

Як Прохор вертався з корчми, підстерегли [сусіди] його, напались і так побили, що одбили йому хрипи: кров полилась носом і ротом. Прохор од того часу кашляв, хирів та й умер перед самою волею (І. Нечуй-Левицький).