1. Словник синонімів Караванського

відбивати

Відкидати, відвертати, відтручувати; (світло) віддзеркалювати, рефлектувати, відсвічувати, (звук) відлунювати; (від чого) відмовляти, відраджувати; (в бою) відвойовувати; (дівчат) переманювати; (слід) витискати, викарбовувати; (знак) відштамповувати; (життя) відтворювати, зображати, ставати дзеркалом чого.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відбивати — (щось від чогось відокремлювати ударами) лупати, надбивати, відколювати; (протидіяти чомусь) відкидати, відтісняти, (залишаючи слід) відтискати, відпечатувати, (позначати годину годинником) вибивати, (світло) відсвічувати, (зустрічним ударом, удар чогось) парирувати. Словник синонімів Полюги
  2. відбивати — відбива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. відбивати — -аю, -аєш, недок., відбити, відіб'ю, відіб'єш; мин. ч. відбив, -била, -било; наказ. сп. відбий; док., перех. 1》 Ударами відокремлювати частину від цілого. || Ударами відокремлювати що-небудь прикріплене, прибите; відкривати. || чим, безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. відбивати — ВІДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБИ́ТИ, відіб'ю́, віді́б'є́ш; мин. ч. відби́в, би́ла, ло; наказ. сп. відби́й; док. 1. що. Ударами відокремлювати частину від цілого. Словник української мови у 20 томах
  5. відбивати — див. ламати Словник синонімів Вусика
  6. відбивати — відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. (Галя:) Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... Фразеологічний словник української мови
  7. відбивати — ВІДТИ́СНУТИ (натискаючи, силою змусити когось віддалитися, відступити з певного місця), ВІДТІСНИ́ТИ, ВІДТЕ́РТИ розм., ВІДПЕ́РТИ розм. — Недок.: відти́скувати, відтиска́ти, відтісня́ти, відтира́ти, відпира́ти. Словник синонімів української мови
  8. відбивати — Відбива́ти, -ва́ю, -ва́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. відбивати — ВІДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБИ́ТИ, відіб’ю́, відіб’є́ш; мин. ч. відби́в, би́ла, ло; наказ, сп. відби́й; док., перех. 1. Ударами відокремлювати частину від цілого. Вони [качани] часто потрапляли у стіну й відбивали тинк (Кобр., Вибр. Словник української мови в 11 томах