відбуток

ВІДБУ́ТОК, тку, ч.

1. іст. У період кріпацтва – обов'язкова неоплачувана праця на поміщика; панщина.

Козаки тоді панували; подушного, відбутків не знали (Ганна Барвінок);

Ви, каже [пан], .. на моїй землі багатієте, а мені ніяких відбутків не відбуваєте (Панас Мирний);

Ті, що залишилися, такий собі наказ дали – аби пана ні в чому не слухати .. й одбутку не справляти (П. Панч).

2. рідко. Те саме, що відбува́ння.

Проти власної волі Генріх вимушений був узяти в жони Берту Савойську. Була йому така ненависна, що не міг бачити її після весілля, та й весілля відбуто для відбутку (П. Загребельний);

Складається враження, що турбота про етнокультурний імідж України – це часто всього лише функціональний відбуток, якщо не морока для державних чиновників (з газ.).

3. діал. Втрата, розтрата.

Кому на відбуток, а мені на прибуток (приказка).