відводити

ВІДВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. відві́в, вела́, ло́; док.

1. кого, що. Супроводжуючи, доставляти кого-небудь кудись.

Як прийшлось одводить до Підпари Гафійку, Маланка була мов з хреста знята (М. Коцюбинський);

Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п'яного дяка в науку (Т. Шевченко);

На новому аеродромі пілотів відвели у будинок і кожному вказали ліжко (В. Собко);

// Проводжати кого-небудь.

Читання кінчалось пізно. Іван одводив курсистку додому (М. Коцюбинський);

– Я Христю одведу, – сказав Тимофій (Панас Мирний);

// Переводити, переміщати з якого-небудь місця, позиції на іншу позицію, у тил і т. ін. (про військові частини).

Дмитро швидко відводить на південний захід свою групу (М. Стельмах).

2. кого, що. Вести із собою когось на певну відстань від кого-, чого-небудь.

Бере її за руку і одводить у найдальший від дому куток садка (Леся Українка);

Юдка відвів Яця набік за шопу (І. Франко);

Дівчина побачила, що з Івановою матір'ю сталося недобре, підхопила її під руки й відвела вбік (С. Чорнобривець);

// Манячи когось чимось, вести за собою, щоб відвернути небезпеку від кого-, чого-небудь.

– То посмітюшка, – одповів Петрусь .. Вона нас од гніздечка свого одводить. Вона хитра пташка... (Ю. Яновський);

Перепелиця-мати, черкаючи крилом землю, падаючи і знову злітаючи, біжить перед мисливцем, відводячи його від своїх дітей... (І. Багмут).

3. що. За допомогою спеціального пристосування спрямовувати воду, газ і т. ін. в потрібне місце.

Друга [лаборантка] вертілась коло комунікаційних труб, що відводили сюди розчин їдкого лугу (Ю. Шовкопляс);

Русла річок відводять від населених пунктів (з наук.-попул. літ.);

Воду одвели в бистрінь ріки (С. Крижанівський).

4. що. Змінювати положення чого-небудь відносно чогось; переміщати.

Яким замахнувся кулаком на гнідка. Той, прищурюючи око, геть одвів голову на бік (Панас Мирний);

Уже намірився [стрілець], вже курок відвів, щоби вбити Селезня (І. Франко);

Раз вона одвела руки з шитвом далі поперед себе, подивилась на нього в захваті (Леся Українка);

// Відстороняти, відхиляти щось від кого-, чого-небудь.

Іван поспішавсь, стукавсь коліньми в смереки, одводив руками гіллячки і жмурив очі (М. Коцюбинський);

Здається, збагнув щось солдат. Відводить дуло нагана від машиністової скроні (О. Довженко);

Старий Дорошко одвів проясніле лице від репродуктора (І. Цюпа).

5. що, перен. Запобігати чомусь неприємному або небезпечному; відвертати.

Провина викуплюється [спокутується] через милість та правду, і страх Господній відводить від злого (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Треба, щоб і ми любили один одного, як брата, у нужді помагали, один від одного біду відводили (Г. Квітка-Основ'яненко);

Їй хотілось .. одвести од людей лихо (М. Коцюбинський);

– Конвойний своїм ударом відвів у той момент від мене смерть (Ю. Збанацький);

// кого. Відвертати від якихось дій, думок і т. ін.

Згодом до кожного болотця [болітця] підбігали [гості] загасити спрагу, і тільки рішуче заперечення Семенове одводило їх од спокуси (Ю. Яновський);

– Що пише Гриша? – спитав батько не так від нетерпіння.., як для того, щоб одвести дочку від тяжких думок (А. Головко).

6. кого, що, перен. Відхиляти, відстороняти, відкидати кого-, що-небудь як непідходяще, невідповідне кому-, чому-небудь.

Питання про відвід (самовідвід) судді вирішується іншими суддями колегії суддів без участі судді, якого відводять (з мови документів);

Щоб відвести підозру від себе, він намагався убити тебе, щоб потім безкарно обвинуватити в зраді (В. Малик).

7. що. Давати, виділяти комусь що-небудь для користування, у розпорядження; призначати, виділяти для якихось цілей.

Конституція Польщі відводить правовій регламентації державного контролю окремий розділ, що має назву “Органи державного контролю і захисту прав” (з наук. літ.);

Під суниці треба відводити добре освітлені і захищені від вітру місця (із журн.);

– Спершу, каже [пан], я хотів .. землі відвести і на волю випустити за твою службу (Панас Мирний);

Саїд дізнався.., що серед практикантів прибув і його брат .. Першою думкою було відвести їм свою невелику квартиру (Іван Ле).

8. що, перен. Надавати того чи іншого значення, визначати роль, місце кому-, чому-небудь.

У наступному листі Борис знову багато місця відводить закликам переїхати до Алма-Ати (Б. Антоненко-Давидович);

Йому було важко змиритися з тією роллю [друга], яку вона йому відводила (Ю. Збанацький).

◇ (1) Відво́дити / відвести́ го́лос – давати відпочинок голосовим зв'язкам.

Прочитавши перших дві-три сторінки, я спинилась, щоб одвести голос, і почула голосне, мірне дихання Алли Михайлівни, – вона спала (Леся Українка);

(2) Відво́дити / відвести́ ду́шу:

а) (з ким, кому, перед ким і без дод.) звірятися кому-небудь, ділячись своїми думками, переживаннями, намірами і т. ін.

Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та й відводив там душу (М. Коцюбинський);

Відчув [Левко] – не хочеться чомусь розмовляти з Михайлом. Скільки мріялось одвести душу з кимсь рідним в розмові, викласти свої сумніви і вагання, а от приїхав друг і не виходить розмова (З. Мороз);

Натерпівся старий у синовій хаті, тож йому хочеться душу перед молодими відвести (К. Гордієнко);

– Я давно мрію про братство людей, про друзів щирих і відвертих, з якими можна було б відвести душу, поділити і горе і радість (О. Іваненко);

Людина завжди потребує когось, кому б могла вилити своє горе і відвести душу (В. Козаченко);

б) заспокоювати, розраювати кого-небудь.

[Молодиця:] Спасибі вам, дядечку, що хоч трохи душу одвели. Оставайтесь здорові! (С. Васильченко);

в) знаходити собі втіху, розраду чи розвагу в чому-небудь; втішатися.

Щоб чим-небудь хоч трохи одводити душу, обзавівся [Максим] якоюсь повійницею та й гуляв іноді з нею (Панас Мирний);

Скільки раз уже його охота забирала шпурнути серпом та хоч побалакати за їду (уже відвів би душу), так же не міг ізважитися, бо, видить, жінка жне й раз не застогне (Л. Мартович);

Як зберемось, то хоч душу відведемо – пісень своїх наспіваємось (О. Гончар);

г) насолоджуватися здійсненням чого-небудь (бажання, мрії і т. ін.).

Коломієць був завзятий курець, і Ярошенко відводив душу, посмоктуючи свою люлечку. Незабаром в кімнаті стало димно (В. Речмедін);

А як хотілося вхопити отут у темряві горло ворога й мовчки, щоб не заважали свідки, відвести душу (Іван Ле);

Ні, Василю, не натішився я нею [землею]. Дай мені душу відвести, наробитись на ній до солодкої втоми, щоб аж хребет мій згорблений занив (І. Цюпа);

(3) Відво́дити / відвести́ о́чі:

а) (від кого – чого) переставати дивитися на кого-, що-небудь.

Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився (Я. Гримайло);

Наталка не могла одвести від нього очей (О. Гончар);

б) (від кого – чого і без дод.) намагатися не дивитися на кого-небудь; уникати зустрічі очима з кимсь.

Помирає їх [товаришів] улюблений командир Андрій Федорченко .. Молодший їздовий Тягнибіда відводить очі набік, щоб приховати сльози (О. Довженко);

Аж од дверей ніс на собі Давид її погляд, а це тільки вловив. І щось було в ньому, від чого парубок швидко відвів очі (А. Головко);

Галка розглядала по кімнаті; її таки щось непокоїло. Ярослав уловив її погляд, відвів очі (Ю. Мушкетик);

в) (кому, від кого) навмисне відвертаючи увагу від кого-, чого-небудь, обдурювати когось.

Іч, як він, падлюка, викручується! Жолкевський їде до нас по виписчиків, а він [Сагайдачний] нам очі відводить! (З. Тулуб);

Украде [Тимошко], бувало, .. та й підкине другому, щоб від себе очі одвести (Панас Мирний);

– Доведеться, панове-товариші, – каже отаман, – туркові очі одвести. Чи є охочі? (П. Панч);

(4) Відво́дити / відвести́ по́гляд (зір):

а) (від кого – чого) переставати дивитися на кого-, що-небудь.

Що таке слава? Це сонце – яскраве, тепле, красиве, життєдайне. Хочу бути сонцем, щоб до мене посміхалися і відводили погляди від яскравості (О. Тесленко);

Погиба подивився на скривлене болем і ненавистю обличчя Бараболі .. і одвів од нього погляд (М. Стельмах);

б) (від кого і без дод.) намагатися не дивитися на кого-небудь, уникати зустрічі очима з кимсь.

Тітка, ласкаво дивлячись на неї [молодичку], сказала: – Нічого собі, дорідна ягода... – Й помітивши, що я відводжу погляд, додала докірливо: – А ти, бачу, й досі сором'язливий (Є. Гуцало);

– Говори, Галино, що маєш, – попередив її. І тоді дружина почервоніла, відвела від нього зір: – Даниле, хтось із нас має піти до Григорія (М. Стельмах);

(5) Відво́дити / відвести́ уда́р від кого – захищати, оберігати кого-небудь від чогось.

Староста не міг пропускати занять .. Староста мусив відводити удари від інших і приймати їх на себе (Ю. Андрухович);

Всі могутні сили природи будуть послушні людській волі. А ти .. не можеш зрушити з місця купу залізного брухту, не можеш викресати іскру вогню. Не владен відвести від своєї Тоні удар (О. Гончар);

(6) [І] го́лосу не відво́дити (не відтяга́ти) / не відвести́ (не відтягну́ти, не відтягти́):

а) не могти, втрачати здатність говорити, розмовляти (перев. через хворобу, перевтому і т. ін.).

Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко);

б) бути дуже слабим, кволим, немічним.

Ішов князь з Новгорода, а по путі в усіх селах і волостях голод, люд повмирав, а де хто вцілів, то вже й голосу не відводив (П. Загребельний);

Серце Насті розривалося, коли вона дивилася на свою дитину: бліде, голодне й голосу не відтягне (із журн.);

Не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́, заст. не зру́шити) оче́й (по́гляду) див. відрива́ти¹;

Не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду) див. відрива́ти¹;

(7) Оче́й не відведе́ш (не віді́рве́ш) <�Оче́й не [мо́жна] відвести́ (відірва́ти)>:

а) вродливий, гарний, привабливий зовні.

– В Ганни Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, і собак нема, – а чорнобурка – очей одірвать не можна (Остап Вишня);

[Галя:] Я знаю деяких дівчат... Обличчя в них – очей не відірвеш, а душа – плюскла, крихітна, сіра (О. Левада);

б) (перев. від кого – чого і з словоспол. такий, що) уживається для підкреслення надзвичайної вроди, краси, привабливості кого-, чого-небудь.

– Була в нього улюблена сорочечка, така, що й очей від неї не одірвеш (О. Копиленко);

Яблука й груші, справді, були такі манливі, що від них очей не можна було відвести (Ю. Збанацький).