відвіт

ВІДВІ́Т, у, ч., заст.

1. Відповідь.

Хто не спитає, за кого вона йде, “за Левка” – один одвіт (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ну, ми напишемо такий одвіт, що довго він нас пам'ятатиме!.. (Б. Грінченко);

Тільки друг не шле одвіту, Ні привіту, ні слівця (А. Малишко);

Полуботок давно знав про ту лиху байку й зажадав листовне [листовно] від Самборовича відвіту (Ю. Мушкетик).

2. Відповідальність.

Сім бід – один одвіт (Номис).

Бу́ти в одві́ті див. бу́ти;

Дава́ти / да́ти відві́т див. дава́ти;

Нести́ відповіда́льність (рідше одві́т) див. нести́.

○ (1) У (на) відві́т, у знач. присл.:

а) відповідаючи.

– І чого в тебе такі очі смутні? – Да того, може, що нездужаю, – сказала на одвіт (Марко Вовчок);

б) реагуючи на що-небудь.

Троянці так дали в одвіт, Що Турн собі розчухав литку (І. Котляревський).

◇ (2) Ні одві́ту, ні приві́ту <�Ні приві́ту, ні одві́ту>:

а) (перев. зі сл. нема, не мати і т. ін., жарт.) ніякої відповіді, жодної реакції від кого-небудь на щось.

Просила я ще літом одного його університетського товариша прислати мені які спомини, але досі не маю ні одвіту, ні привіту (Леся Українка);

б) не мати відповіді, реакції на що-небудь.

Близько грудня се творилось, Кругом пітьмою все крилось; Меркло вугілля в печі. Ждав я ранку, ждав я світу: Ні привіту, ні одвіту; Занудився я ждучи... (П. Грабовський);

Кілька місяців тому редакція надіслала до райвиконкому лист сількора – як камінь у воду! Ні одвіту, ні привіту (з газ.).