відгримілий

ВІДГРИМІ́ЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до відгримі́ти.

У очах крізь одгримілий бою жах сіяють сльози (В. Сосюра);

Здалеку засурмили над Дніпром прадідівські сурми, заіржали коні на степових пагорбах, потягло потом і кров'ю древніх січ, і могутній брязкіт старих мечів розлігся над гуркотом нещодавно відгримілих рідних гармат і танків (О. Довженко);

Море і море – мільйони кубометрів прісної води! Лише подекуди – нагадуванням про світ відгримілий, недавній – стирчать із води кущі, потемнілі залишки плавнів, яких тоді, видно, не встигли дорубати й спалити (О. Гончар).