віддихати

ВІДДИ́ХАТИ див. віддиха́ти.

ВІДДИХА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВІДДИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДДИ́ХАТИ, відди́хаю, відди́хаєш і відди́шу, відди́шеш, ВІДДИХНУ́ТИ, ВІДІТХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. Те саме, що віддиха́тися 1.

Далі утер [Пархім] сльози, став віддихати, бо дух йому захвачує (Г. Квітка-Основ'яненко);

Коли Юра кінчає, .. він теж починає розповідати. Затинаючись, захлинаючись, ледве віддихуючи від хвилювання (Ю. Смолич);

– Потривайте, ось я оддишу! (І. Нечуй-Левицький);

Відітхнувши, він почав звільна .. розв'язувати пакети (І. Франко).

2. рідко. Те саме, що ди́хати 1.

Целя стала коло .. вікна і віддихала холодним, бурею освіженим повітрям (І. Франко);

Важко віддихуючи, опустивши натруджені руки, .. сиділа на лаві ключниця (С. Скляренко);

Вихилявсь [Мемет] у двері, щоб одітхнути вогким холодком (М. Коцюбинський).

3. тільки відітхну́ти, рідко. Зітхнути після нервового напруження.

– Тьху! пек тобі! цур!.. – одітхнув він врешті, – як налякало! – І пішов далі (М. Коцюбинський);

– А все ж таки хоч двоє чесних знайшлося, – завважив Босаковський і відітхнув, буцім йому легше на душі стало (Б. Лепкий);

Мазепа заглибився в читання. Ковзнувши оком по усіх двадцяти семи пунктах власноручного допису колишнього генерального судді, покійного Кочубея, Мазепа відітхнув з полегкістю. – Х-ху! (Г. Колісник).

4. розм. Те саме, що відпочива́ти.

Прийшла до неї Олена Кубраківська, перетанцювавши, та й сіла біля неї віддихати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Побачила [Муха] Бджолу близенько, “Добридень! – каже їй, – Оддиш хоч трохи, моя ненько. Сідай оттут мерщій” (Л. Глібов);

– Я мушу спічнути [спочити], відітхнути (О. Кобилянська);

Вже добігши до галявини, Сахно спинилася віддихнути (Ю. Смолич).