відживляти

ВІДЖИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідко ВІДЖИ́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЖИВИ́ТИ, ивлю́, и́виш; мн. віджи́влять; док.

1. кого, що. Повертати до життя, оживляти.

– Наказав пророк, щоб кожен, хто відживить мертву природу, зросить або заоре її, володів нею (З. Тулуб);

– Оця товаришка показала нам два трупи .. і запропонувала нам їх .. відживити (Ю. Смолич).

2. кого, що, рідко. Те саме, що відгодо́вувати.

Треба було їх [корів] добре відживлювати, і ми всі надії покладали на літню пашу (І. Муратов).

3. що, перен. Відновлювати в пам'яті що-небудь забуте або втрачене.

– А ви що ж думали? Що ми без жінки заходились “відживляти давні спогади”? (Леся Українка);

Що тобі іще повісти? Розповів я давню справу. Тяжко згадувать колишнє, відживлять минулу славу! (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі);

Тота споминка відживила в моїй голові всі дива, якими в казках заселений ліс (І. Франко);

Нова думка раптом спала йому в голову, породжена його спогадами й жаданням відживити минуле, що досі жило тільки в нім [ньому] (В. Підмогильний).

4. кого, що, перен. Поновлювати фізичні сили, робити когось бадьорим.

Михалко тепер знаходить щастя в тому, щоб копати колодязі для людей, відживляти їх, змучених, джерельною водою (з наук. літ.);

Те кохання, що його одживило, живу й муку йому собою завдало (Марко Вовчок);

Здоровий воздух [повітря], супокій, часті проїздки зовсім відживили його (І. Франко);

Хоч би маленький шматочок м'яса! Явдоха відчуває – м'ясо відживило б її (О. Донченко).

5. кого, що, перен. Пожвавлювати, звеселяти, повертати сили.

Він [Господь] душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості (Біблія. Пер. І. Огієнка);

[Квітка:] Нянечко, лелечко! Ви одживили мене... (М. Старицький);

Радісна звістка відживила хворого гетьмана (З. Тулуб).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me