відзвук

ВІ́ДЗВУК, у, ч.

1. Відбиття звуку; відгук, луна.

А тепер піднесеться моя голова понад ворогами моїми навколо мене, і я в Його скинії буду приносити жертви при відзвуках сурм, і я буду співати та грати Господеві! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Довга знана дорога через поля, ліси, гори і доли рідної землі, йти по ній, чути кожний відзвук твого кроку, бачити барви неба і землі приємно, але боляче (У. Самчук);

Скінчив [пісню] дідик, ще не віддзвеніли останні відзвуки, вже кинувся до старого один з членів комісії (В. Барка);

Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко);

Пролунав лункий повний відзвук, як од порожнього, добре всохлого дерева (В. Стус);

// Послаблений простором звук, який доноситься віддалік.

Відзвуки маршу, долетівши до табору, вибивали людину з рівноваги апатії (Ю. Яновський);

Доносилися відзвуки канонади (І. Пільгук).

2. перен. Те, в чому відображається що-небудь, у чому виявляється вплив чого-небудь.

Прадід згадувався лагідний і старий, древній голос лунав Данилові в усі тяжкі хвилини його юнацького життя. І тоді де знаходилась сила й відвага, де народжувалась пісня – відзвуки волі трудящого роду! (Ю. Яновський);

Зміст і спрямованість поведінки людини спричиняються вродженими формами поведінки. Відзвуки цих хибних думок зустрічаються в сучасній екології (з навч. літ.).