відкричатися

ВІДКРИЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.

Те саме, що відкрича́ти.

Стоїть [Сірко], помахує хвостом, але не одважиться подати голос. Хай, .. коли відкричаться люди, коли ніч настане... (У. Самчук);

Коли Тур одкричався i сiв знову обличчям до Добринi й Малушi, то вже на цьому обличчi не було того, що Малуша бачила допiру. Може, вiн зрозумiв, що зараз треба мовчати, може, й кричав, щоб висловити бiль, а зараз став дуже тихий (С. Скляренко);

Іконний погляд з-під рушника почуваємо й тоді, коли, відкричавшись та ждучи дарунків, ще якийсь час топчемося біля порога своїм морозним, весело розбурханим після співу юрмиськом, а жінка з німбом довкруг голови по-материнськи озирає кожного з нас (О. Гончар).