відлучений

ВІДЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до відлучи́ти.

Як народові, сім десятків років одлученому від віри, знову прилучитися до неї, подолати духовну розірваність, збагнути сутність Бога? (з публіц. літ.);

Недовго жила її від грудей відлучена дитина (Н. Кобринська);

// відлу́чено, безос. пред.

Невдячний, тобою проклятий Рим, усе він забув, над співом твоїм поглумився .. І від нього тебе відлучено, десь там він у своїй осяйній недосяжності, відступився з усіма його розкошами, з його богами й жертовниками (О. Гончар);

// у знач. ім. відлу́чений, ного, ч.; відлу́чена, ної, ж. Той (та), кого відлучили від кого-, чого-небудь.

Микола все був “при смерті”, вважав сам себе чужинцем, відлученим, а все-таки не вмирав (І. Франко);

Навіть інші відлучені, які поспішали в Італію за прощенням, не наважувалися прийняти короля в своє товариство (П. Загребельний).