1. Словник української мови в 11 томах

відлучений

ВІДЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відлучи́ти.

Микола все був "при смерті", вважав сам себе чужинцем, відлученим, а все-таки не вмирав (Фр., IV, 1950, 386);

Недовго жила її від грудей відлучена дитина (Кобр., Вибр., 1954, 86).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відлучений — відлу́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. відлучений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до відлучити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відлучений — ВІДЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до відлучи́ти. Як народові, сім десятків років одлученому від віри, знову прилучитися до неї, подолати духовну розірваність, збагнути сутність Бога? (з публіц. літ.); Недовго жила її від грудей відлучена дитина (Н. Словник української мови у 20 томах
  4. відлучений — Відлу́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)