1. Словник української мови у 20 томах

відлюдник

ВІДЛЮ́ДНИК, а, ч.

1. Той, хто тримається або живе осторонь від інших людей.

Навколо ні оселі, ні голосу людського, тільки невідома землянка, в якій ховається якийсь відлюдник (О. Донченко);

Чого це він став таким боягузом, відлюдником? (Іван Ле);

* У порівн. [Мокій:] Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину .. Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки (П. Куліш).

2. рел.-церк. Чернець, який зрікся всяких стосунків із людьми; анахорет, самітник.

Мандруючи пустинню, приблукала вона до склепу, де спасався один молодий відлюдник (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відлюдник — відлю́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. відлюдник — -а, ч. 1》 Той, хто тримається або живе осторонь від інших людей. 2》 церк. Чернець, який зрікся всяких стосунків із людьми; анахорет, самітник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відлюдник — див. відлюдкуватий; одинокий Словник синонімів Вусика
  4. відлюдник — ВІДЛЮ́ДНИК (той, хто тримається або живе осторонь від інших людей), ВІДЛЮ́ДОК, ВІДЛЮ́ДЬКО, НЕЛЮДИ́М, САМІ́ТНИК, БЕЗЛЮ́ДЬКО розм., СИЧ розм., ДИКУ́Н розм., ВОВКУЛА́КА зневажл., ВОВКУЛА́К зневажл. Він став немов відлюдником від часу, як стратив сина (О. Словник синонімів української мови
  5. відлюдник — ВІДЛЮ́ДНИК, а, ч. 1. Той, хто тримається або живе осторонь від інших людей. Чого це він став таким боягузом, відлюдником? (Ле, Міжгір’я, 1953, 408); Навколо ні оселі, ні голосу людського, тільки невідома землянка, в якій ховається якийсь відлюдник (Донч. Словник української мови в 11 томах
  6. відлюдник — Відлюдник, -ка м. Отшельникъ, анахоретъ, нелюдимъ. Словник української мови Грінченка