відлюдник

ВІДЛЮ́ДНИК (той, хто тримається або живе осторонь від інших людей), ВІДЛЮ́ДОК, ВІДЛЮ́ДЬКО, НЕЛЮДИ́М, САМІ́ТНИК, БЕЗЛЮ́ДЬКО розм., СИЧ розм., ДИКУ́Н розм., ВОВКУЛА́КА зневажл., ВОВКУЛА́К зневажл. Він став немов відлюдником від часу, як стратив сина (О. Кобилянська); Одгородився (Рогуля) високим тином.. від людей, а люди прозвали його відлюдком (Ф. Малицький); А скупак відлюдьком був, не ходив нікуди (Д. Павличко); — А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хаті (Панас Мирний); У дворі в Івана завжди.. панувала.. тиша.. А ще — лад і чистота, їх самітник Іван пильнував навдивовижу (В. Логвиненко); — Одного ніяк не доберу: за що вона тебе, безлюдька, покохала? (Ю. Шовкопляс); (Горпина (тягне Василя за руку):) Люде добрі, подивіться на оцього сича! (М. Кропивницький); На мене, маленького дикуна, справило все це (князівський маєток) надзвичайне враження (С. Васильченко); — Зіслали (Густава) в батьківський Доренбург, живе тепер там вовкулакою (О. Гончар).

ЛЮДИНОНЕНАВИ́СНИК книжн. (той, хто ненавидить людей, цурається їх), МІЗАНТРО́П книжн. Важко було знайти більшого людиноненависника, ніж він (Л. Дмитерко); Він думав зустріти тут мізантропа, а насправді побачив інше... (Л. Смілянський). — Пор. 1. відлю́дник.

САМІ́ТНИК (САМО́ТНИК рідше) (релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці), ПУСТЕ́ЛЬНИК, ВІДЛЮ́ДНИК, АСКЕ́Т, СКИ́ТНИК, АНАХОРЕ́Т заст., ПУСТИ́ННИК заст.; ПЕЧЕ́РНИК (який живе в печері). Зараз я подібний до нещасного самітника, який блукає в пустелі, помираючи від спраги (І. Волошин); — На те місце (пішов священик), де колись стояв скиток пустельника, який проводив увесь час у молитві, пості і мовчанці (М. Стельмах); Навколо ні оселі, ні голосу людського, тільки невідома землянка, в якій ховається якийсь відлюдник (О. Донченко); Раз в літню пору край порога Своєї хаточки старий Анахорет моливсь до Бога (І. Франко); Возлюби мовчання, живи в печерах, як святі отці-печерники (П. Загребельний).