відмітати
ВІДМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. відмі́в, мела́, ло́; док., що.
1. Мести що-небудь від чогось.
– В нас сьогодні так, неначеб мало щось велике статися, – сказала одна з домашніх дівчат, відмітаючи сьогодні вже вдруге сніг з-під дому (О. Кобилянська);
* Образно. Виходив вже й Ілля Муромець. Та нічого з Цмоком не вдіяв він: як вихором листя осіннє, відмів подих потвори славного витязя (Н. Королева).
2. перен. Рішуче відмовлятися від чогось; відкида́ти (у 4 знач.).
Я відмітав усі найтривожніші здогади, та все одно не знаходив рівноваги (В. Шкляр);
Народе! Подвигам межі й кінця немає, Які являєш ти, відмівши тлін і прах (М. Рильський);
[Сторчак:] Важно, щоб він [Скидан] перестав бути щасливим .. Журба ще не піднесла нікого в світі й не зміцнила. Та ще коли поверх журби пустити клевету [наклеп]. [Гусак:] Одмете. [Сторчак:] Другу! Третю!.. Десяту!.. (О. Довженко).
Значення в інших словниках
- відмітати — відміта́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відмітати — -аю, -аєш, недок., відмести, -ету, -етеш; мин. ч. відмів, -мела, -мело; мн. відмели; док., перех. 1》 Мести що-небудь від чогось. 2》 перен. Відкидати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відмітати — ВІДКИДА́ТИ (про погляд, теорію тощо — не визнавати чогось, не приймати чогось), ВІДХИЛЯ́ТИ, ВІДМІТА́ТИ рідше. — Док.: відки́нути, відхили́ти, відмести́. Кожне людське покоління приносить щось нове, своє — і відкидає щось старе (М. Словник синонімів української мови
- відмітати — ВІДМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДМЕСТИ́, ету́, ете́ш; мин. ч. відмі́в, мела́, ло́; мн. відмели́; док., перех. 1. Мести що-небудь від чогось. Словник української мови в 11 томах
- відмітати — Відмітати, -таю, -єш сов. в. відмести, -ту, -теш, гл. 1) Отметать, отмести. 2) Отбрасывать, отбросить. Що відмітаємо в час літній ногами, тоє з охотою б взімі і руками. Ном. № 559. Словник української мови Грінченка