відомо

ВІДО́МО, невідм.

1. пред. Про наявність відомостей про кого-, що-небудь.

Всім відомо, куди він звик ходить і де він лиха набирався (Л. Глібов);

Всім було відомо, що царський гнів вибухав несподівано, як улітку громи (Б. Лепкий);

Нам відомо, як окремий саперний ескадрон під градом куль і гармат наводив мости для переправи і ремонтував пошкодження (О. Донченко);

Мамі відомо, де ти й для чого (О. Гончар);

Відомо було всім, кому треба: рабиня та – з князівського роду, донька древлянського князя (П. Загребельний).

2. вставн. сл., заст. Уживається для пояснення якоїсь причини, наслідку; зрозуміло, звісно.

– Внадився оце до моїх дочок якийсь ляшок .. Дочки й раді, бо, відомо, вже дівчата на порі (І. Нечуй-Левицький);

– Ти тепер така пишна стала – відомо, засватана! (Леся Українка).

(1) Хай відо́мо бу́де кому – уживається для наголошення на чому-небудь; хто-небудь повинен знати про щось.

Мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього [Ісуса Христа] звіщається вам (Біблія. Пер. І. Огієнка).

◇ (2) Одному́ Бо́гу (Алла́ху) відо́мо що, жарт. – ніхто не знає про що-небудь; невідомо.

Як вивчав він і по чому Ту красуню птаху – Не скажу, бо то відомо Одному Аллаху (С. Олійник);

– Одному Богу відомо звідки, під дощем, у страшну бурю придибав до нас дід (із журн.).