1. Словник української мови у 20 томах

відпокутувати

ВІДПОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., що і без прям. дод.

Те саме, що споку́тувати.

Маруся .. подалася у черниці, щоб гріх одпокутувати (Ганна Барвінок);

[Рябина:] Що я завинив, то мушу відпокутувати (І. Франко);

Вони вбили, най же відпокутують (В. Стефаник);

Поповнивши раз легкодушність, мусили її або направляти, або за неї відпокутувати (О. Кобилянська);

Вона вже відпокутувала своє (Ірина Вільде).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відпокутувати — відпоку́тувати дієслово недоконаного і доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. відпокутувати — -ую, -уєш, недок. і док., перех. і неперех., зах. Те саме, що спокутувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відпокутувати — СПОКУ́ТУВАТИ що (нести покарання за провину, вчинений злочин і т. ін.), ПОКУ́ТУВАТИ, КАРА́ТИСЯ, РОЗПЛА́ЧУВАТИСЯ заст., ВІДПОКУ́ТУВАТИ зах. — Док: споку́тати, розплати́тися, відпоку́тати. Словник синонімів української мови
  4. відпокутувати — ВІДПОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., перех. і неперех., зах. Те саме, що споку́тувати. [Рябина:] Що я завинив, то мушу відпокутувати (Фр., IX, 1952, 415); Вони вбили, най же відпокутують (Стеф., І, 1949, 184); Вона вже відпокутувала своє (Вільде, Винен.., 1959, 74). Словник української мови в 11 томах
  5. відпокутувати — Відпокутувати, -тую, -єш гл. Искупить покаяніемъ. Маруся.... подалась у черниці, щоб свій гріх одпокутувати. Г. Барв. 455. Словник української мови Грінченка