відпроваджувати

ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПРОВА́ДИТИ, джу, диш, док.

1. кого. Прощаючись, супроводжувати кого-небудь до якогось місця; проводжати.

За хлопцями йшов гурток жіночий – то матері, що відпроваджували своїх синів (Леся Українка);

Потім він відпроваджував Стефанію додому (О. Маковей);

Я в них обідав і потому одпровадив його (М. Коцюбинський);

– Ну, бувай здоровий, я їду, – промовив встаючи Іван .. – Відпровадь мене до воріт (В. Гжицький).

2. кого. Насильно відводити кого-небудь у певне місце.

Хому .. піймали, руки йому скрутили і відпровадили до волості (Г. Квітка-Основ'яненко);

Цих [в'язнів] провели в двір райміліції – пішки етапом, потім одпровадять у місто – в тюрму (А. Головко);

// рідко. Відводити кого-небудь убік від інших.

Вкінці староста відпровадив присяжного в кут і почав з ним щось шептати (І. Франко);

Обидва радники заквапилися відпровадити його до дверей (із журн.).

3. кого, що, розм. Посилати, відсилати кого-, що-небудь кудись.

От вони [січовики], завдавши чосу татарві, одпровадили чималий загін і проти черкесів (О. Стороженко);

[Федон:] Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив (Леся Українка).