відпроваджувати

ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПРОВА́ДИТИ, джу, диш, док., перех.

1. Прощаючись, супроводжувати кого-небудь до якогось місця; проводжати.

Потім він відпроваджував Стефанію додому (Мак., Вибр., 1954, 185);

За хлопцями йшов гурток жіночий, — то матері, що відпроваджували своїх синів (Л. Укр., III, 1952, 554);

Я в них обідав і потому одпровадив його (Коцюб., III, 1956, 337);

— Ну, бувай здоровий, я їду, — промовив встаючи Іван.. — Відпровадь мене до воріт (Гжицький, Вел. надії, 1963, 331).

2. Насильно відводити кого-небудь у певне місце.

Хому.. піймали, руки йому скрутили і відпровадили до волості (Кв.-Осн., II, 1956, 230);

Цих [в’язнів] провели в двір райміліції — пішки етапом, потім одпровадять у місто — в тюрму (Головко, II, 1957, 185);

// рідко. Відводити когось убік від інших з якоюсь метою.

Вкінці староста відпровадив присяжного в кут і почав з ним щось шептати (Фр., II, 1950, 154).

3. розм. Посилати, відсилати когось або щось куди-небудь.

От вони [січовики], завдавши чосу татарві, одпровадили чималий загін і проти черкесів (Стор., І, 1957, 346);

[Федон:] Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив (Л. Укр., III, 1952, 435).