відслоняти

ВІДСЛОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, ВІДСЛО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДСЛОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док.

1. що. Відкривати що-небудь закрите, заслонене.

Його [Довбуша] довгим волоссям бавився вітер, відслонюючи високе чоло (В. Гжицький);

Сива смушева шапка з'їхала йому на потилицю і одслонила його високе й широке чоло, чорний, побілений сивиною, як сріблом, волос (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. О! даль яку він [вальс Шопена] срібну відслонив Мені в цей час вечірньої утоми (М. Рильський);

// що. Відсувати щось, відхиляти.

Підходить [Річард] до закритої статуї, бере за покривало, трохи одслоняє його (Леся Українка);

Ось він відслоняє сукнинку й дивиться на Андрія: – Сидиш? – питає він суворо, сховавши в очах смішинку (І. Багряний);

* Образно. Останнім часом одна за одною з'являються книги, розвідки, буклети, комплекти листівок, які відслонюють нам габу невідомості та поступово прояснюють бурхливі й далекі високомистецькі XVII–XVIII століття (з газ.).

2. кого. Відстороняти, відводити від кого-, чого-небудь.

Йому на дорозі стала мати. А Марійка теж була коло Романа, теж поривалася йти .. Роман відслонив матір своїми руками (Б. Харчук);

Очевидно, про це подумав і Самсонов, бо в ту ж мить владним рухом відслонив Василя Івановича подалі від дверей (Ю. Бедзик).

3. Робити відомим що-небудь приховане, таємне, невідоме.

Коли вірити авторові, то метою його праці було .. подати властиву причину еміграції і відслонити будучність, яка жде українську націю (І. Франко);

Може, моя примха, дорогий читальнику, видасться тобі смішна й безрозумна, не осуджу я тебе: значить, писалися ці аркуші для іншого. Знай, сподіваюся я на того читця, кому відслонять вони щось сокровенне (Валерій Шевчук);

// що, перен. Розкривати (перев. про чиї-небудь думки, переживання).

Скільки тут [у тюремнім шпиталі] прогомоніло важких оповідань, що відслонювали не раз найглибші тайники людської душі (І. Франко);

Відслонив я Вам також і мою думку на наше загальне житє [життя] (В. Стефаник);

Одного разу привів мене один молодий розгарячений чоловік до того, що я відслонила перед цілим мені зовсім байдужим товариством мою душу аж до наготи (О. Кобилянська).