відступатися

ВІДСТУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДСТУПИ́ТИСЯ, уплю́ся, у́пишся; мн. відсту́пляться; док.

1. рідко. Те саме, що відступа́ти 1.

Нечипір і здумав утекти від них; та й став відступатись крадькома, та усе до дверей ближче (Г. Квітка-Основ'яненко);

Зої стає чомусь ніяково, і вона поспішно відступається між люди (О. Гончар);

Ніби відчувши якусь незручність, Василина одступилась від лежанки (О. Копиленко).

2. від чого. Те саме, що відмовля́тися 3.

Молокан пішов напролом, і кондуктор відступився від свого наміру не впускати цього пасажира у вагон (Іван Ле);

// Переставати дотримуватися чого-небудь (обіцянок, поглядів, переконань і т. ін.).

Він не відступився од мети (Ю. Мушкетик);

Як жить, відступившись від віри отців і дідів? (Д. Міщенко);

// від кого. Поривати стосунки, зв'язки з ким-небудь; цуратися, зрікатися.

– Люди од тебе одступляться, і рід твій викорениться (О. Стороженко);

Коли своїм коханням поступився заради грошей і багацьких нив, чи ти тоді од мене одступився? (Л. Костенко).

3. Зникати, проходити.

Давно, ще коли був живий Хміль, зароїлись йому в голову тривожні думки й уже не одступалися (Ю. Мушкетик).

(1) Відступа́тися / відступи́тися від свого́ сло́ва – не виконувати обіцяне або відходити, відмовлятися від своїх поглядів, намірів і т. ін.

– А я, як сказала, то й не одступаюсь од свого слова (Марко Вовчок);

Я не відступлюсь від свого слова (Леся Українка).

◇ (2) Відступа́тися / відступи́тися від свого́ – відмовлятися від виконання, здійснення власних планів, задумів, намірів і т. ін.

Маркіяни, скоро що забрали в голову, від свого вже не відступаються (О. Забужко);

Знала [Стеха] натуру свого старого, що коли що надумав, то .. хоч лайся, а вже він від свого не відступиться (Г. Квітка-Основ'яненко).