відтоптувати

ВІДТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДТОПТА́ТИ, опчу́, о́пчеш, док., що.

1. Наступаючи ногою на що-небудь, пошкоджувати.

Андрій закрив ліктем обличчя й все намагався схопитися, але марно. Намагався спіймати котрогось руками, але його били по руках, відтоптували їх (І. Багряний);

Наступивши Довбні на ногу, кинулася до самовара. – Дивися – ноги одтопчеш! – скрикнув Довбня (Панас Мирний);

// перев. док. Тривалим ходінням втомити, пошкодити ноги.

– Коли ви своє одробите, ноги відтопчете, спини не розігнете, – куди тоді вас..? (Ю. Яновський).

2. перев. док., рідко. Стоптати, порвати взуття.

Черевички відтопчу (Сл. Гр.);

– Дівчат стільки.., а піди свататися, так і чоботи відтопчеш (Ганна Барвінок).

◇ (1) Відтопта́ти ряст, нар.-поет.:

а) наблизитися до смерті; нажитися.

Ой кобзарю, кобзарю, чи не відспівав ти своє? Чи не відтоптав рясту? Бо скидається на те, що час тобі лагодитися в далеку дорогу... (М. Пригара);

б) померти.

Торкається [дід] бабиного лоба – холодний. – Відтоптала свій ряст (Є. Гуцало).