відчайдушно

ВІДЧАЙДУ́ШНО.

Присл. до відчайду́шний.

– Браток, – гукнув [Барабаш] весело й якось одчайдушно, – дай промчу раз – розімнуся після лікарні... (Л. Смілянський);

Я до тебе прийшов із захопленням сина .. Щоби серце твоє одчайдушно левине Краплю сили хлюпнуло у серце (В. Симоненко);

Цієї смерті Філька не хотів, тому так одчайдушно закричав він, намагаючись зупинити, повернути назад, врятувати хорошу людину від загибелі (А. Шиян);

Одчайдушно бився [Рубанюк], аж поки не впав знесилений на холодну землю (І. Цюпа).