відчиняти

ВІДЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідко ВІДЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЧИНИ́ТИ, иню́, и́ниш, док., що.

1. Відводити, відхиляти вбік стулки дверей, вікон і т. ін., роблячи вільним вхід, доступ до чогось або вихід назовні.

– Пора вікна відчиняти! (Панас Мирний);

Слуги .. відчинювали горішні вікна й кипарисовими гілками навівали прохолоду (Б. Лепкий);

За дверима в передпокої дзенькнув дзвоник .. Побігла Даша відчиняти двері (А. Головко);

Одчиняйте двері – Наречена йде! (П. Тичина);

Близько хата, де дівчина Ворота одчинить (Т. Шевченко);

Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Д. Ткач);

* Образно. Тоді я двері відчинила в ніч (Л. Костенко);

// Робити вільним вхід, доступ до чого-небудь або вихід назовні.

Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали (Марко Вовчок);

Відтрутивши Широкого, відчинив двері: – Іди, Петре, додому (Микита Чернявський);

Тремтячими руками вони не могли відчинити квартиру (Ю. Щербак);

// Піднімати вгору віко або кришку скрині, коробки і т. ін., роблячи вільним доступ усередину.

Вона тільки що була у своїх панських будинках, відчиняла свої скрині (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ніби Пандора ящик свій над Жовквою відчинила і, що в ньому, висипала нараз на місто (Б. Лепкий);

Гальванеску відчинив невеличку шкатулку (Ю. Смолич).

2. рідко. Те саме, що відмика́ти 1.

Не тямлячи, що робить, Христина босоніж вискакує в сіни, обережно відчиняє защіпку (М. Стельмах);

[Перун:] Та й проклята колодка, така величезна, і діра, здається, велика, а одчинити не можна! (І. Франко);

Іде [пастух] до воріт і хоче відчинити замок, служебка кидається за ним, хапає за руки і не дає відмикати (Леся Українка);

// Те саме, що відкрива́ти 4.

Шведи навіть не пробували торгуватись, тільки відчиняли гаманці (Б. Лепкий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me