відчиняти

ВІДЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЧИНИ́ТИ, иню́, и́ниш, док., перех.

1. Відводити, відхиляти вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, доступ до чогось або вихід назовні.

— Пора вікна відчиняти! (Мирний, III, 1954, 151);

Одчиняйте двері — Наречена йде! (Тич., І, 1957, 45);

Близько хата, де дівчина Ворота одчинить (Шевч., І, 1951, 7);

Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Ткач, Жди.., 1959, 73);

// Робити вільним вхід, доступ до чого-небудь або вихід назовні.

Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали (Вовчок, І, 1955, 164);

Відчинив канцелярію і ввів хлопців до неї (Фр., VI, 1951, 173);

// Піднімати вгору віко скрині, коробки тощо, роблячи вільним доступ усередину.

Вона тільки що була у своїх панських будинках, відчиняла свої скрині (Кв.-Осн., II, 1956, 436);

Гальванеску відчинив невеличку шкатулку (Смолич, 1, 1958, 61).

◊ Відчиня́ти (відчини́ти) две́рі для кого — чого — давати можливість користуватися, займатися чим-небудь.

Наука була лиш для панських синів, а Жовтень всі двері для нас відчинив (Забіла, Малим… 1958, 14).

2. рідко. Те саме, що відмика́ти 1.

Не тямлячи, що робить, Христина босоніж вискакує в сіни, обережно відчиняє защіпку (Стельмах, І, 1962, 160);

[Перун:] Та й проклята колодка, така величезна, і діра, здається, велика, а одчинити не можна! (Фр., IX, 1952, 398);

Іде [пастух] до воріт і хоче відчинити замок, служебка кидається за ним, хапає за руки і не дає відмикати (Л. Укр., ІІ, 1951, 203).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me