відщеплювати

ВІДЩЕ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, ВІДЩЕПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЩЕПИ́ТИ, еплю́, е́пиш; мн. відще́плять; док., що.

1. Відбивати, відколювати частину чого-небудь.

Сокира або відщеплювала тоненькі тріски, або загрузала між суками, і її доводилось довго витягати назад (І. Муратов);

Кулі відщеплювали шматки живого дерева, глухіш, наче дятел, стукотіли по стовбурах (М. Стельмах);

Куля цьвохнула повз Михайлове вухо, відщепила скіпку од котушки, заплуталась у кабелі (Ю. Збанацький).

2. хім. Відокремлювати, відділяти одні молекули або їх частини від інших.

Основи нуклеїнових кислот мають здатність приєднувати або відщеплювати протон (з наук. літ.);

Фосфорна кислота дисоціює у водному розчині, відщеплюючи при цьому один, два або три іони водню (з навч. літ.);

Якщо відразу відщепити водень від кисню – вийде вибух. Навіть у людському тілі процес розщеплення води займає 8–9 стадій (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me