війнонька
ВІЙНО́НЬКА, и, ж., нар.-поет.
Зменш. до війна́.
“Їхав козак на війноньку, прощай, казав, дівчинонько” – тихо-тихо зазвучало у білій палаті (В. Собко);
Заломила [Танасиха] на грудях руки, закурликала тонким жалібним голосом: – Ой сину наш, синочку, та краще б ми тебе з війноньки виглядали, ніж у таку далеку путь виряджали (В. Шкляр);
– Добрий вечір, солдатику, чи далеко прямуєте? – Іду я, матінко, в полк до Будейовиць, – відповів Швейк, – до цісаря на війноньку (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
// ірон. Війна.
У Зімбабве вже ведуться локальні збройні конфлікти і найближчим часом там спалахне чимала війнонька (з Інтернету).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- війнонька — війно́нька іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- війнонька — -и, ж., нар.-поет. Пестл. до війна. Великий тлумачний словник сучасної мови
- війнонька — ВІЙНО́НЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до війна́. Їхав стрілець на війноньку. Прощав свою дівчиноньку. (Пісні та романси.., II, 1956, 234). Словник української мови в 11 томах
- війнонька — Війна, -ни ж. Война. ум. війнонька, війночка. Словник української мови Грінченка